Читати книгу - "Чоловік на новий рік, Лада Короп"

    У мене вдома, як завжди увімкнене світло на кухні. Я завжди так роблю, тому що Чак боїться темряви.

Через це завжди спить на кухні. Я відкриваю двері квартири й мій маленький друг одразу ж біжить до моїх ніг. Починаючи їх облизувати та обнюхувати. На диво коли Сєва зайшов після мене Чак зреагував спокійно. Не гавкав і не гарчав.

– Який милий собака, – раптом сказав Савелій і почав гладити Чака.

– Дивно. Він навіть не намагається тебе вкусити. Схоже ти йому сподобався, – промовила я й почала знімати пальто.

– Знаєш я дуже люблю собак. У мене в дитинстві їх було аж чотири, – Сєва посміхнувся і я помітила дві ямочки на його щоках. Все ж таки зараз я дивилася на нього зовсім по іншому.

– Я пам'ятаю. І всіх їх ти підібрав на вулиці. Саме через це ти мені подобався. Як друг, – підкреслила я, щоб Сєва правильно зрозумів мене.

— То я отримаю обіцяну каву чи ні? – змінив тему Сєва.

– Звісно. З корицею. Як я обіцяла.

   Ми сіли на кухні й пили запашну каву з молоком. А також дивилися наші старі фотографії. Нам було про що розповісти один одному. Бо ж ми так довго не бачилися з Сєвою. Був і сміх і сльози. Але головне нам було легко й весело разом. Я ніколи такого не відчувала з Максом. 

Нам завжди було важко от так розмовляти й нічого зайвого не думати.

Через декілька хвилин Сєва піднявся з місця.

– Ну, що мені вже пора. Дякую за каву. Вона була дуже смачна, – Савелій взяв чашки, поклав у раковину та сам помив. Потім поклав на сушку.

– Ти вже йдеш? Шкода, – вирвалося у мене. 

– А ти хочеш, щоб я залишився? – спитав Сєва й підійшов до мене дуже близько. Так що між нами було тільки декілька міліметрів.

– Навіть не знаю...

Я опустила очі додолу й почала думати про те чого хотіла сама.

Макс завжди у нашій близькості вирішував за нас обох. І рольові ігри придумував сам. Я ж тільки мала виконувати його забаганки. До речі у всьому.

А зараз я хотіла сама вирішувати. Не знаю чи то алкоголь, чи атмосфера подіяла та я сама торкнулася губ Савелія. Трохи. Та він все зрозумів без слів.

Через декілька хвилин ми опинилися на ліжку. І краще не розповідатиму чим все закінчилося.

На ранок я прокинулася від того, що трохи замерзла.

Коли поруч з тобою лежить чоловік спати набагато тепліше.

Але зараз його місце біля мене порожнє. Я схопилася й озирнулася по сторонах.

Чому Сєва пішов і нічого не сказав. Не хотів будити? Чи взагалі не хотів, щоб я знала, що він пішов? Не розумію чому він мене покинув?

Я встала з ліжка одягнула халат. Пішла на кухню. Там спав Чак. У його мисці були залишки їжі. Отже, Сєва його погодував. Яка турбота.

Та де ж він сам подівся?

Я знову повернулася до своєї кімнати й сіла на ліжко. Почала думати. Що було вчора не так? Що могло викликати такі дії Савелія.

Раптом на комоді я помічаю свій щоденник. Який я вела у юності. Він був відкритий.

Я підійшла ближче. Ні, ні, тільки не це. Він прочитав його. Це було помітно. А ще роздивлявся мій альбом зі школи. Де до кожного фото однокласників я примальовувала всякі меми. І до його фото також. Ох біда.

Тепер мені не дивно, що бачачи це все Сєва пішов. Хто б після такого залишився? Там було дуже багато написано про нього. Й не дуже втішного. 

Що ж все повторюється. Я знову ненароком образила Сєву. Тільки тоді я себе зовсім не почувала винною. А зараз мені так паскудно. Тому що розумію, що вдруге втратила  прекрасну людину та справжнього друга.