Читати книгу - "Чоловік на новий рік, Лада Короп"

– Сєво, ти так змінився. Ніколи не думала, що зустріну тебе знову, – сказала я й подивилася на колишнього однокласника.

– Все міняється. Стільки років минуло. Давай не будемо про це, – каже Савелій й простягає мені келих з шампанським.

– Так. То чим ти займаєшся? Маєш власний бізнес?

– Є. Звісно. У мене своя косметична компанія. А ти ким працюєш?

– У нас з тобою схожі сфери зайнятості.

– В сенсі?

– Я стиліст іміджмейкер.

– Прикольно. Давно хотів звернутися до стиліста. Що б ти мені порадила стосовно мого вбрання? – поцікавився Савелій  й подивився на мої губи.

– Навіть не знаю, – я густо почервоніла й відвела погляд.

– Я жартую, Антоніно. Мій стиль мене абсолютно влаштовує, – Савелій посміхнувся й підійшов до мене впритик.

– Сєво, а як тобі вдалося так змінитися? – бовкнула я й одразу ж пошкодувала про це.

– Я поставив собі ціль схуднути і досягнув її. Тепер завжди так роблю.

– Вибач, я знову тебе образила. Я така дурна, – махнула я рукою. 

– Я зовсім не злюся. Ми дорослі люди. Треба нарешті забути всі образи і йти далі. Чи не так? – підморгнув Савелій.

– Ти маєш рацію. Але все одно вибач. Я не повинна була тоді так реагувати на твоє зізнання, – виговорилася я врешті решт.

– Тепер я все розумію. Я був товстим незграбним підлітком з купою комплексів. А ти найгарнішою  дівчинкою у класі. Ні навіть у школі. І те що ти дружила зі мною з жалості я теж розумію.

– Ні, ні. Я справді ставилася до тебе щиро. Ти був єдиним хлопцем який спілкувався зі мною і слухав мене просто так. А не, тому що хоче затягнути у ліжко.

– Так, бо я був закоханий в тебе. Щиро і по самі вуха. Тільки от ти мене не так зрозуміла...

– Чому? Я ж була дитиною. Тому й відреагувала так. Мені стало соромно. Бо ти був не такий як всі....

– Товстий, страшний і в окулярах?

– Ну навіщо ти так?

– Бо це правда. 

Ми ще трохи стоїмо мовчки, а потім Савелій раптом торкається моєї руки.

– Ходімо звідси. Куди-небудь у якесь інше місце. Згодна?

– Давай, давно мрію звідси втекти, – захіхікала я.

    Ми разом йдемо до виходу. Знаходимо машину Савелія й швидко сідаємо у неї. На диво Сєва майже тверезий і чудово справляється за кермом.

  Приблизно через пів години Савелій мене привозить у чарівне місце.

Я це зрозуміла коли вилізла з авто. Виявляється ми приїхали на подвір'я  замку, який розташований за кілька кілометрів від нашого міста.

Тут відкривається прекрасний краєвид і навіть видно наше нічне місто.

– Тут неймовірно гарно, аж дух перехоплює, – сказала до Сєви й вдихнула повітря на повні груди.

– Так, особливо взимку. Наче  біла щільна ковдра вкрила місто.

– Ти завжди був романтиком, Сєво, – сказала я і гірко всміхнулася.

– Я й зараз такий самий. Просто вірю в кохання.

– А я,  знаєш не дуже. Хоча раніше вірила й сподівалася.

– Ще не все втрачено, Тоню. Ти ще досить молода, – тихо промовив Савелій і поправив мені пасма волосся, які вибивалися з зачіски.

У цей момент я відчула щось дивне. Потім подивилася на Сєву й вперше побачила у ньому чоловіка. Досить привабливого до речі.

З правильними рисами обличчя, густим красивим волоссям та напрочуд рідкісним яскраво зеленим кольором очей.

Між нами на декілька хвилин встановилася тиша. Ми просто стояли й дивилася один на одного.

Потім Сєва раптом наблизився до мене й легко торкнувся моїх губ своїми. Ніби легкий поцілунок, але я вся аж затремтіла. Савелій дивно діяв на мене. Чи то можливо у мене давно не було чоловіка?

Не бачачи мого опору Савелій дозволив собі поцілувати мене знову. На цей раз по  французьки.  Я вперше за довгий час відчула як це втратити голову від поцілунку.

Мої руки самі опинилися на широких плечах Сєви. Й навіть гладили їх.

Наші поцілунки тривали доти допоки я не відчула, що тремчу від холоду, а не чогось іншого.

– Ти змерзла? – турботливо запитав Савелій.

– Є трохи. Краще ходімо до машини.

– Відвезти тебе додому? – з натяком поцікавився Савелій.

– Так. Відвези. Я запрошую тебе на чашку кави.