Читати книгу - "Провісниця, Кетрін Огневич"

— Агов, сестричко, ти як? – чую я голос Оллі, і розумію, що я знов тут, в нашому будинку, а видіння обірвалося.

— Я… Я просто трохи задумалася. Вибач, ти щось казав? – питаю я молодшого брата і той посміхається.

— Так, я питав, чи ти будеш на вечірці. 

— Що за вечірка? Вперше про це чую, — кажу я у відповідь і Оллі сміється.

—  Кессі, ну ти така смішна! Чи ти вже забула, що завтра за день?

От халепа, завтра ж його день народження! Логічно, що він захоче відсвяткувати свої шістнадцять разом з друзями.

— Все я пам’ятаю! Просто… Вибач, вчора я приїхала дуже пізно і майже не спала всю ніч. Дурні сни. До того ж тиждень був доволі важким. Звісно, я буду, Оллі. О котрій початок? І де буде вечірка?

— В гриль-барі “У Мейсона”, о шостій. Там, до речі, буде і Люк. Він останнім часом тільки і робить, що питає про тебе.

Люк Садлер був тим, кого я намагалася уникати за першої можливості. Хлопець вирішив, що ми будемо чудовою парою, бо так "казали зірки”. Ні-ні, не смійтеся! Бо так і є – хлопець просто з глузду з’їхав через свою захопленість нумерологією. Йому там щось карти Таро показали і він вирішив, що я та сама дівчина, яка підкорить його серце.

— Кажеш, буде Люк? – я допиваю свою каву і помічаю, що погляд брата стає трохи схвильованим.

— Так, він казав, що прийде. Це проблема?

— Навіть не знаю, братику. Хіба що, це буде проблемою для нього. Адже якщо він знов почне чіплятися до мене, то цього разу я вже не буду такою ввічливою, як тоді, коли ми святкували Різдво. 

— Слухай, знаю, він інколи може бути трохи настирливим, але не звертай уваги. Врешті-решт, ігноруй його. 

— Що ж, може, так і буде. До того ж, зараз мені не до хлопців.

— Так-так, пам’ятаю, ти казала про якийсь дуже важливий проект з літератури. То має бути якийсь конкурс чи що?

— Так, щось типу цього. Добре, забудемо про Люка і про конкурси. Ти як? Я вже так давно тебе не бачила…

— Ну, якби приїжджала трохи частіше, то не задавала таких дурних питань, — сказав замість нього Пітер, заходячи на кухню. Оллі лише закотив очі, чим викликав в мене посмішку.

— Ой, хтось, здається, сьогодні не виспався і встав ні з тієї ноги! В мене все добре, Кессі. До речі, завтра хочу познайомити тебе зі своєю дівчиною, Холлі, — сказав натомість Оллі, чим привернув мою увагу.

— В тебе з’явилася дівчина? Вау! Вітаю. Це…несподівано,але я рада за тебе, Оллі.

— Дякую. Вибач, мушу бігти зараз в одне місце. Тому побалакаємо вже тоді, як повернуся. Домовилися?

— Так, звісно.

Як тільки Оллі залишив кухню, Піт одразу опинився коло мене і вихопив чашку з моїх рук.

— Це що зараз було? Між іншим, це моя кава. Якщо хочеш – міг просто попросити і я б зробила й тобі теж, Піте.

— Але це ж не так весело, Кес. Я сумував за тобою.

— Знаєш, я б повірила тобі, якби останнього разу ми не посварилися, що було не так вже й давно. І ти досі так і не вибачився. То ж, вибачай, якщо не вірю твоїм словам, брате, — з цими словами я забрала свою чашку назад і попрямувала до раковини. Піт одразу опинився за мною, загнавши в пастку своїх рук.

— Чого ти така напружена, Кес? Побачила щось, що засмутило тебе? 

— Що ти маєш на увазі? 

— Твоє видіння… Про що воно було?

— З чого ти вирішив, що в мене було видіння?

— Бо я дуже добре знаю, як ти виглядаєш, коли щось бачиш, Кесс. І ти точно щось бачила, коли доторкнулася до газети. То що ж ти бачила? 

Його губи були коли мого вуха і я відчула легкий дотик, від чого одразу здригнулася. Одразу згадала, як одного разу він загнав мене в глухий кут і ледь не поцілував. Тоді Піт був п’яним і казав якісь нісенітниці про те, що я йому не сестра.

— Ти стоїш занадто близько, тобі так не здається? – нарешті кажу я, коли закриваю кран і ставлю горнятко на полицю.

— Облиш, Кесс, що тут такого? Ми ж рідня. Я просто хочу знати, що ти побачила, — наполягає на своєму Піт, і, врешті-решт, прибирає руки. Я одразу обертаюся до нього і бачу, що він надто задоволений собою.

— Хочеш знати, що я побачила? Моя відповідь така: нічого. Я нічого не бачила,тому, зроби мені ласку, не став дурних питань.

— А ти брехуха, Кес! Адже ти точно щось бачила. І це тебе злякало. А знаєш, як я здогадався? Все просто – в тебе на очах бринили сльози. Це навіть Оллі помітив.

— Байдуже, що я побачила, Піте. Тому раджу тобі забути про те, що ти помітив, і займатися своїми справами.

— Добре. Тоді можеш робити вигляд і далі, наче нічого не відбулося. Подивимося, як на це відреагує батько, — і з цими словами Піт пішов з кухні, а я тієї ж миті відчула, як мене зкував страх. Я точно знаю, щл я бачила і що саме має відбутися.

От тільки питання в іншому – коли саме це відбудеться?