Читати книгу - "В обіймах ночі, Рина Мир"

Інколи я запитувала його, навіщо він так наді мною знущається, на що він відповідав односкладно: «Так треба», «Щоб ти могла за себе постояти в разі небезпеки» і все. Але небезпеки немає аж до цих пір. Натомість від мене швидко тікали хлопці. Знаючи мого татка, вони оминали мене десятою дорогою. Дивно, що Артем затримався. Але на це теж є свої причини.

– Я буду через дві хвилини, – відповіла й відхилила виклик.

Ще не вистачало, щоб Артем почув про мої сварки з рідними. І так він занадто багато знає про мене.

– Ти ж знаєш, що можеш на мене розраховувати? – тихо спитав хлопець.

– Знаю, – так само тихо відповіла.

– Якщо не хочеш іти додому, можемо поїхати до мене, – знову наполягає на своєму. – Ти вже повнолітня, Стасю, тому не повинна слухатися і підкорятися батькам.

– Я знаю, Артеме, але не стану цього робити. Я повинна, – повільно відчиняю дверцята й виходжу з машини.

– Ти повинна лише собі – бути щасливою, – говорить впевнено й теж виходить з авто слідом за мною.

***