Читати книгу - "Слабкість для боса, Марі Керімей , Рина Мир"

Тимофій
– Босе, ось всі резюме, які ми для вас відібрали, – підіймаю голову і бачу навпроти свого помічника, В’ячеслава, який протягує мені папку з кандидатками на роль нашої з дружиною покоївки. 
– Славко, ти думаєш, що цим повинен займатися саме я, а не моя дружина? – запитую в нього, бо не збагну, чому Валері не взялася за таке важливе дійство сама. 
Я знаю, що дуже кохаю її, а вона розуміє, що я їй потураю. Проте це вже перебір. 
– Тому, що ваша дружина вам довіряє, – каже мені те, що я й так знаю. 
– Не розумію тільки, чому вона зовсім не боїться вішати на мене ось такий от обов'язок, як вибір нової покоївки? Я ж можу вибрати на свій смак. А якщо потім ця покоївка мені сподобається? Що ж вона собі думає? Не розумію. Настільки вже вона в собі впевнена, – обдумую все вголос. 
Краєм ока помічаю, що Славко теж задумався.
Цей чоловік працює на мене вже понад десять років. Ще з того часу, коли я починав свій бізнес із простого продавання металу. Можна сказати, що ми разом намагалися все підняти, але Славко мало що розуміє в бізнесі. Для нього це не так важливо. Він полюбляє спорт та ігри, а я йому в цьому потураю. За це він і працює на мене. Іншими словами, ми – вірні друзі й товариші. На роботі він звертається до мене по статусу, а вдома ж все навпаки. 
– Не знаю, – хитає головою. – На місці Валері я б боявся взагалі наймати когось, – киває він своїм словам. 
– Ну, ти ж сам розумієш, що з великим будинком одній дружині не впоратися. До того ж вона керує своїм салоном з ранку до вечора, – говорю йому факти. – Але вибір служниці могла б і сама організувати, – додаю. 
– Згоден, бос. Але вже маєте, що маєте. Тому обирайте так, щоб не закохатися, – підморгує мені. 
– Ну, звісно, – іронізую. – Я ж такий виродок, що на всі спідниці заглядаю, – всміхаюся до Славка і підіймаю одну брову вгору. 
– Я не це мав на увазі, – виправляє себе. 
– Друже, мені не важливо, що то буде за дівчина, чи жінка. Аби роботу свою виконувала добре і до нас не лізла. За такі гроші вона має в нашому будинку прибирати на мізинчиках, – доводжу до відома помічника. 
– Ну, звичайно, – киває він.
– Виклич мені водія і можеш бути вільним. Я збираюся якнайскоріше поїхати додому. Дружина чекає, – граю бровами. 
Передчуваю сьогоднішню бурю емоцій з коханою жінкою. 
– Звісно, – киває він і покидає мій кабінет. 
Я згадую нашу першу зустріч з дружиною. Всю романтику, яка била ключем у наших скронях. Це було так давно, а здається, що недавно. Всього лише п'ять років шлюбу, а для мене вони пролетіли, як п’ять хвилин. 
Підіймаюся на ноги і йду з кабінету. На сьогодні робота завершена. В машині ще перевірю резюме і таки оберу якусь одну чи, може, дві особи. Я ще не знаю. 
Їду додому та гортаю папірці з резюме й все більш прискіпливо роздивляюся світлини. Важливо навіть не те, що там написано, а саме фото дівчат. Не хочу помилитися у своєму виборі. Мені потрібна звичайна сіра миша. Щоб нічим не могла мене зачепити.
Вибрав дві. Мені вони не сподобалися. Абсолютно не мій типаж. Думаю, на цьому і зупинюся. Покажу дружині, хай вона обере з цих двох якусь одну собі на роль покоївки й на цьому все. Я молодець. 
По дорозі додому замовляю онлайн доставку квітів та вина. Хочу відсвяткувати з моєю крихіткою гарні новини. 
Водій заїжджає у двір і я вже через вікно бачу, що до мене поспішає дружина в одному шовковому халатику з лукавою посмішкою на обличчі. Посміхаюся і виходжу з машини. 
– Скучила? – запитую, коли затискаю жінку в своїх обіймах. 
– Не те слово, – підіймає голову і заглядає в мої очі. – Ти так багато провів часу в своєму офісі, що я вже подумувала шукати собі коханця, – сміється зі свого жарту, а я хмурюся. 
Завжди не любив її от такі жартики. 
– Сонечко, якщо ти собі когось знайдеш, то це буде дуже великим розчаруванням для вас обох, – нахиляюся і кусаю її за плече. 
– Ай, боляче, – зойкає вона, а я цілую одразу в шию, щоб зменшити біль. 
Хапаю цю жартівницю на руки й несу всередину будинку. 
– Ти щось сьогодні з настроєм, – регоче вона й обвиває мою шию своїми тендітними руками.
– Хотів з тобою відсвяткувати важливу подію, – шепочу їй на вухо. – І краще, щоб це свято продовжилося у спальні, – цілую її в тендітну шийку і нарешті відпускаю у вітальні. 
– Ммм… мені подобається, – всміхається і починає грати стегнами. 
Гарчу, але нашу ідилію перериває дзвінок у двері. 
– Я відчиню, – кажу і прямую до дверей. 
На порозі стоїть кур'єр з моєю доставкою. Ставлю підпис. Забираю квіти й пакетик з вином і знову йду до дружини. Коли вона бачить мене, то я помічаю, як загораються її очі від щастя. 
– Тимофію, ти мене розчулив, – забирає з моїх рук квіти й припадає до моїх губ. 
Солодкий, ніжний поцілунок, що туманить голову. Мені вже хочеться відправитися відразу на гору. 
– Я піду за келихами, – моя дружина вирішує таки святкувати, а я ж ледь тримаю себе в руках, аби щось не вивалилося зі штанів. 
Вирішую, що до інтимної обстановочки не вистачає гарячого каміну. Поки дружини немає, я швидко запалюю вогонь, а потім і сідаю на м'який килим навпроти вогнища. 
– Вибач, затрималася. Нарізала фрукти й шоколад, – говорить позаду, а я встаю, щоб допомогти з тарілками, які кладу на той самий килим. Наливаю вино по келихам і сідаю поряд з дружиною. 
– За наш успіх, мила, – говорю і наші келихи зустрічаються в повітрі. 
Думаю, що вечір обіцяє бути дуже інтимним. Я сильно хочу зробити з дружиною деякі трюки, про які вона поки що не здогадується. А я ось уже передчуваю всю нашу ніч і хтиво посміхаюся.

***