Книги Українською Мовою » 💛 Молодіжна проза » Наказати серцю, Богдана Малкіна 📚 - Українською

Читати книгу - "Наказати серцю, Богдана Малкіна"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Наказати серцю" автора Богдана Малкіна. Жанр книги: 💛 Молодіжна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 25
Перейти на сторінку:
Глава 2.2

Підморгнувши, він швидко обходить мене та прямує до виходу. А я так і залишаюся стояти посеред гардеробу. Розгублена, із сиротами на кожному сантиметрі шкіри. Та занадто червонястими щоками. Серце досі калатає, а усмішка не сходить з обличчя. Я справді йому так сподобалася чи це лише сон? Або якась гра?

Згадую про папірець, але до гардероба саме заходять мама з Ерікою, тому стискую його в руці, щоб не помітили.

— Як же я втомилася! —  скиглить сестра. — Я вже занадто стара для таких заходів.

— Замовкни! — попереджує мама по-доброму, натякаючи, що про старість у нашій сім’ї не говорять. Здається, вона ніколи не визнає, що їй уже не двадцять, як Еріці. — Ще переговорю із Потоцькими і їдемо додому.

Еріка стогне, а я лиш зітхаю. Хочеться нарешті сховатися від усіх у своїй кімнаті й перш за все прочитати записку. Серце пришвидшується лише від однієї думки про те, що у ній може бути написано.

Ми з Ерікою забираємо свій верхній одяг і йдемо на підземний паркінг готелю, де нас уже чекає водій. Аркуш досі в руці й, здається, просто обпалює шкіру. Можу думати лише про нього. Але Еріка поряд і вона неодмінно поцікавиться, що це, щойно я його розкрию записку. Вона завжди суне свого носа у чужі справи. Тому я просто сиджу і подумки благаю маму, аби чимскоріше закінчила з Потоцькими.

— Нарешті! — вигукує Еріка, вдивляючись крізь тоноване скло. — Не пройшло й п’яти годин.

Мама сідає в салон і сестра знову починає скиглити, а за мить вони уже сваряться. І я розумію, що це мій ідеальний шанс. Швидко розгинаю пальці та розгортаю записку. Сподівалася побачити хоча б номер телефону або ім’я. Але ні. Там всього лиш два римовані рядки. 

“Бо я шукав, шукав роками

Те, що зараз відбувається між нами.”

— Чому ти просто не можеш бути нормальною, як Ясенія?! — здригаюся від маминого крику й знову стискаю в руці аркуш. Серце шалено б’ється. І я не можу зрозуміти в чому причина — через мамині слова чи те, що написано в записці. Але вони продовжують сваритися і я розумію, що серце стукотить усе ж через маму й Еріку. Страшно, що все це може повторитися зі мною.

Але як же я втомилася бути ідеальною донькою. Такою, щоб мене любили…

 

Ярослав

— Я ж говорив, що з благодійного концерту буде пуття, — задоволено усміхається Матвій, запихаючись чимось калорійним та точно шкідливим. 

— Ага, — байдуже відказую, хоча чудово розумію, що знову побачу її. — На честь чого свято хоч?

Матвій кладе свій бургер в тарілку й витирає обличчя серветкою. 

— У молодшої міністерської донечки день народження — святкує повноліття.

Киваю з байдужістю та продовжую вдавати, ніби щось записую у блокнот, але, вочевидь, легка усмішка все ж проскакує на обличчі, бо Матвій тут же сердито зітхає.

— Подивись на мене, — вимагає. Здивовано підводжу брови й роблю те, що він хоче, проте не можу припинити всміхатися. — Ти не можеш, ти підписав контракт.

— По-перше, там нічого не написано про те, що я не маю права дивитися на дівчат і мати з ними стосунки…

— Так, — він як і завжди мене перебиває, — але там є пункт, в якому чітко вказано, що ти не можеш з’являтися поряд з однією й тією ж дівчиною більше одного разу.

— Хто придумав цей пункт? Ти? — намагаюся глузувати, але Матвій не реагує, а продовжує повчати.

— Слухай, ти ще малий, Яре. Дівчат багато, вони готові стрибати до тебе в ліжко по троє. І чесно кажучи, ніхто не проти. Але твій імідж не повинен постраждати. Якщо у тебе хтось з’явиться, нікому це не сподобається. Ані фанаткам, ані команді.

— Дурня, — хитаю головою. — І взагалі чому ти вирішив, що в мене серйозні наміри?

— Бо я тебе знаю, малий.

Як же він мене бісить! Сердито кидаю блокнот на стіл з гучним звуком, підводжуся й дивлюся в його очі з викликом. Лють повністю окутує тіло, проте розум ясний, я в змозі тримати усе під контролем.

— Тоді на біса ви з мене робите іншого?! І я не малий, чорт забирай! Ще раз мене так назвеш, я тобі мізки повідбиваю! Знаєш, що можу.

Знає, але йому начхати. Закотивши очі, Матвій знову бере свій гамбургер і жує, з викликом дивлячись на мене.

— Тобі вісімнадцять, Яре. Ти малий і нічого не тямиш у цьому світі.

Його слова викликають сміх.

— Принаймні, у мене вистачило мізків не підсісти на… — хтось заходить до студії, тому замовкаю, продовжуючи глузливо посміхатися, в той час, як вираз обличчя Матвія змінюється. 

Так, чуваче, я знаю твій брудний секретик. І вже давно.

— Знову сваритесь? — питає Віка, всідаючись поряд з менеджером. — У мене тут невеличка дилема…

Вона розповідає свою проблему, а ми з Матвієм тим часом продовжуємо дивитися один на одного. Цього разу я зверху. І робитиму те, що захочу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 3 4 5 ... 25
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наказати серцю, Богдана Малкіна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Наказати серцю, Богдана Малкіна"