Читати книгу - "Бувайте, і дякуємо за рибу;"

З тих пір він носить її як зручний засіб оплати, який ніхто ніде не приймає.

— Кредит? — запитав бармен, — Ааааагрх...

Ці два слова зазвичай сполучалися в барі Старий Рожевий Пес.

— Я думав, — ахнув Форд, — що це заклад високого ґатунку...

Він озирнувся навколо на строкату колекцію вбивць, негідників і вповноважених компаній зі звукозапису, які ховались по краях плям приглушеного світла, якими була продірявлена внутрішня темрява бару. Їх всіх було добре видно з будь-якої сторони, крім тієї, з якої сидів Форд. Вони знали, що зараз має статися і не хотіли спостерігати це видовище, бо воно відволіче їх від напоїв.

— Хлопче, ти зараз помреш, — тихо пробурмотів бармен, і все свідчило на його користь.

Раніше на барі висіла вивіска «Будь ласка, не просіть у нас кредит, тому що удар в лице часто ображає людей», але її акуратно переписали: «Будь ласка, не просіть у нас кредит, тому що горло розірване дикою пташкою і безтілесна рука, яка розбиває вашу голову об барну стійку часто ображають людей». Однак, хоч як акуратно вона не була переписана, повідомлення на вивісці з часом перетворилося у нерозбірливу кашу, та й в будь-якому випадку, воно втратило своє звучання. Тому табличку зняли знову.

Здавалося, що історія зараз піде на інший лад. Так воно і було.

— Дай-но я погляну на рахунок ще раз. — сказав Форд.

Він взяв рахунок і почав його уважно вивчати під злісним поглядом бармена і таким же злісним поглядом пташки, яка саме довбала борозни в барній стійці своїми пазурями.

Це був досить довгий шматок паперу.

На його кінці був номер схожий на серійний номер, який можна знайти на нижній частині стерео систем. Тільки згадати, скільки ж часу займає переписування його в реєстраційну форму. Форд, зрештою, був у барі цілий день і випив багато різного пійла з бульбашками, а ще страшенну кількість разів пригощав усіх тих негідників, вбивць, і вповноважених компаній звукозапису, які раптом не змогли згадати хто він.

Він дуже тихо прочистив горло і поплескав себе по кишенях. Нічого не змінилося, в них як і раніше було порожньо. Він легенько, але впевнено поклав ліву руку на напіввідкриту сумку. В той же час безтілесна рука поновила свій тиск на праве плече.

— Розумієш, — сказав бармен і його лице злісно погойдувалось перед лицем Форда, — в мене є репутація, яку я ціную. Розумієш, чи не так?

Ну ось і все, подумав Форд. Нічого більше не залишалось. Він підкорявся всім правилам і зробив чесну спробу заплатити за рахунок, і цю спробу відхилили. Зараз його життя було в небезпеці.

— Ну що ж, — сказав він тихенько, — якщо це ваша репутація...

Зі швидкістю блискавки він відкрив рюкзак і кинув на барну стійку копію Путівника по Галактиці для космотуристів і офіційну картку, яка підтверджувала, що він польовий дослідник для Путівника, і що йому геть зовсім не дозволяється робити те, що він зараз робить.

— Хочете, я вас запишу?

Лице бармена застигло посередині погойдування. Пазурі пташки застигли посередині борозни. Рука поволі відпустила його плече.

— Це, — сказав бармен ледь чутно, пошепки, сухими губами, — було б чудово, сер.

Розділ 5

Путівник по Галактиці для космотуристів могутня річ. Насправді, його вплив настільки величезний, що довелось навіть написати суворі правила, аби не допустити зловживання ним. Тому жодному з польових дослідників не дозволялось приймати будь-які послуги, знижки чи пільгове обслуговування в обмін на прихильність редактора хіба що:

а) вони зробили чесну спробу заплатити за рахунок в нормальний спосіб;

б) інакше їх життя опиниться в небезпеці;

в) їм дійсно цього хочеться.

Оскільки третє правило завжди включало в себе звільнення з посади редактора, Форд надавав перевагу першим двом пунктам.

Він вийшов на вулицю і швидко пішов.

Повітря було душним, але йому воно подобалось. Це було задушливе міське повітря, повне збуджуючих, неприємних запахів, небезпечної музики і звуків поліцейської сирени.

Він легенько накинув сумку на плече так, щоб зручно відбити будь-кого, хто спробує забрати її. В ній знаходилось все його майно, а на даний момент його було не так уже й багато.

Дорогою, оминаючи палаючі купи сміття, промчав лімузин. Автомобіль злякав стару в'ючну тварину, яка з криком угинаючись від нього налетіла на вікно крамниці лікувальних трав і ввімкнула сигналізацію, а потім спотикаючись погналась вниз вулицею. Пізніше вона зробила вигляд, що впала на східцях маленького італійського ресторану, де, вона знала напевне, її спочатку сфотографують, а потім і нагодують.

Форд йшов на північ. Він думав, що потрапить таким чином до космодрому. Але він так думав і раніше. Форд знав, що прямує тією частиною міста, де людські плани часто досить несподівано змінюються.

— Хочеш приємно провести час? — запитав голос крізь прочинені двері.

— Поки що я і так добре проводжу час, — сказав Форд. — Дякую.

— В тебе багато грошей? — запитав інший голос.

Форд засміявся.

Він повернувся і розвів руками у широкому жесті.

— Хіба я схожий на багатого? — запитав він.

— Я не знаю, — відповіла дівчина. — Може й так, а може й ні. Може ти станеш багатим. Я маю особливі послуги для багатих людей...

— О, справді? — запитав Форд зацікавлено. — І що ж це?

— Я кажу їм, що це добре бути багатими.

Високо над ними пролунали постріли і розбилось вікно, але то всього-на-всього був басист якого застрелили за те, що він от уже тричі поспіль грав не той риф[4]. А басистів в цьому місті, як відомо, було достобіса.

Форд зупинився і поглянув у прочинені двері.

— Що? — запитав він.

Дівчина засміялась і вийшла на крок з тіні. Вона була високою і мала таку витриману сором'язливість, що грає на руку, якщо ви вмієте нею користуватись.

— Це мій улюблений номер, — посміхнулась вона. — Я маю ступінь магістра із соціальної економіки і можу бути дуже переконливою. Людям подобається. Особливо в цьому місті.

— Ґуснарх, — промовив Форд Префект.

Це було особливе слово на