Читати книгу - "Війни Міллігана"

30 березня 1979 року в газеті «Колумбус Диспетч» вийшла перша стаття про Біллі та його терапевта.

ЛІКАР ДОЗВОЛЯЄ ҐВАЛТІВНИКОВІ РОЗГУЛЮВАТИ МІСТОМ

Автор: Джон Швіцер

«Диспетч» з’ясував, що Вільям Мілліган, ґвалтівник з множинною особистістю, якого минулого грудня перевели до Афінського центру психічного здоров’я, отримав дозвіл вільно й без нагляду пересуватися містом… Лікар Міллігана, девід Кол, повідомив журналістам «Диспетч», що Міллігану відтепер можна залишати територію клініки й виходити у Афіни…

Після цієї статті вийшли ще кілька з критикою лікування Міллігана. Одна з них мала заголовок «СИСТЕМА ПРАВОСУДДЯ МАЄ ЗАХИЩАТИ СУСПІЛЬСТВО».

Члени законодавчих зборів штату, Клер «Базз» Болл-молодший від Афін та Майк Стінціано від Колумбуса, розкритикували доктора Кола й лікарню, після чого ініціювали слухання щодо перегляду законів, згідно з якими Міллігана взагалі туди направили. Також вони вимагали змінити сам закон, який дозволяв формулювання «невинний у зв’язку з психічною хворобою».

Стінціано звинуватив (безпідставно) доктора Кола в тому, що він дозволив Міллігану «вільно мандрувати», бо таємно пише про свого пацієнта книжку, а значить, погана слава Міллігана йому на користь. Обидва політики вимагали провести розслідування в клініці. Їхні атаки підігрівалися майже щоденними статтями в газетах, тож директору клініки довелося обмежити свободу Міллігана територією закладу — поки не вщухне скандал.

Через несправедливість критики лікаря й жорстокість журналістів Учитель розпався. Мілліган втрачав контроль.

На суд відчайдушно давили з вимогою перевести Міллігана у Державну клініку Ліми для душевнохворих злочинців.

7 липня 1979 року на першій шпальті газети «Колумбус Диспетч» з’явилася стаття із заголовком червоними літерами «ҐВАЛТІВНИК МІЛЛІГАН МОЖЕ ВИЙТИ НА СВОБОДУ ВЖЕ ЗА КІЛЬКА МІСЯЦІВ». У статті йшлося про можливість того, що через три-чотири місяці, за умови влучного трактування федерального закону Вищим судом США, Мілліган може опинитися на волі. Журналіст поспілкувався зі Стінціано і написав: «Він [Стінціано] попереджає: життя Міллігана може опинитися в небезпеці, якщо хтось із жителів Колумбуса побачить, як він вільно прогулюється містом…»

За десять місяців безупинних атак політиків і ЗМІ суддя Афінського округу Роджер Джонс видав розпорядження про переведення Міллігана у клініку Ліми. Пізніше рішенням Апеляційного суду четвертого округу Огайо воно було визнане неправомірним через очевидне порушення прав Міллігана. Так 4 жовтня 1979 року Міллігана перевели за 180 миль[2] у клініку Ліми. Місце, яке називали пекельною лікарнею.

Саме тут і починається наша історія.

Вступ

Після раптового переведення Біллі Міллігана у Державну клініку Ліми для душевнохворих злочинців — заклад із максимальним ступенем безпеки, від якого адвокати намагалися його врятувати і який називали пекельною лікарнею, — я вирішив дізнатися трохи більше про це місце та його історію.

У архівах я знайшов дві статті з газети «Клівленд Плейн Ділер». Перша вийшла 22 травня 1971 року:

26 ПАЦІЄНТІВ ЛІМИ ПОВІСИЛИСЯ:

ЖОДНОГО РОЗТИНУ НЕ ПРОВЕДЕНО

Автори:

Едвард Велан, Річард Відман,

штатні кореспонденти Ліма, Огайо.

Вивчивши звіти коронера округу Аллен, журналісти «Плейн Ділер» з’ясували, що протягом останніх дев’яти років у Державній клініці Ліми повісилися 26 пацієнтів… Доктор Ноубл повідомив журналістам, що він не практикує проведення розтину у випадках повішення.

Колишній працівник клініки Вінсент ДеВіта (працював наглядачем з 1960 по 1965 рік) повідомив репортерам, що особисто знає про два випадки повішення пацієнтів через жорстоку поведінку персоналу.

Більшість самогубств були скоєні в доволі незвичний спосіб, який, вочевидь, є широковідомим у клініці. «Щоб убити себе таким чином, потрібна чимала рішучість, — каже коронер, — адже будь-якої миті пацієнт може просто стати на ноги та припинити це».

У статті не сказано, який саме незвичний спосіб використали самогубці, — можливо, щоб не шокувати вразливих читачів чи щоб не поширювати його в інших клініках.

За чотири дні по тому в «Плейн Ділер» вийшла друга стаття:

КОЛИШНЯ РОБІТНИЦЯ ЗІЗНАЄТЬСЯ:

У ЛІМІ КАРАЮТЬ ЕЛЕКТРОШОКОМ

Автори:

Едвард Велан, Річард Відман,

штатні кореспонденти Ліма, Огайо.

Колишня робітниця, яка звільнилася з клініки Ліми через жорстоку поведінку з пацієнтами, учора повідомила журналістам «Плейн Ділер» що у клініці широко використовують електрошок для погроз і покарання.

46-річна місіс Джин Ньюман, хоробра учасниця жіночого волонтерського корпусу, повідомила, що особисто була свідком перетворення «пацієнта на овоч» застосуванням електрошоку…

Ми попросили місіс Ньюман пригадати подробиці: «Мене важко назвати слабкою людиною. Я багато чого бачила. Та повірте мені, нічого гіршого й уявити не можна. Та жінка за кілька хвилин перетворилася з людини на желе. Мене ледь не знудило. У Лімі електрошок не використовували для лікування — лише для залякування й покарання».

Я почав розуміти, чому Швейкарт і Стівенсон докладали стільки зусиль, намагаючись переконати суддю й Департамент психічного здоров’я не відправляти Біллі в Ліму.

І тепер через політичний тиск можновладців Огайо його переводять саме туди.

Беручи до уваги, що Біллі-ядро і у більш сприятливих умовах був схильний до суїциду, я хвилювався, що з ним буде в такому місці. Більшість альтер-его є втіленням механізмів захисту, але сам Біллі — той, у якого є свідоцтво про народження, — абсолютно не береже власного життя, через що артур і рейджен з чотирнадцяти років не дозволяють йому прокидатися (відтоді, як він намагався стрибнути із даху школи). Якщо в Лімі множинний Біллі раптом вийде у реальний світ, він може вбити відразу 24 людини в одному тілі.

І це ледь не сталося.

Після переведення Біллі я спробував провідати його, але новий лікар (до речі, без права роботи в психіатрії) дуже грубо мені відмовив — мабуть, таким чином проявлявся його страх, що я можу щось дізнатися.

Восени 1979 року Бюро інформації Ліми влаштувало день відкритих дверей у клініці, і я записався на екскурсію. Спочатку мою участь підтвердили, але пізніше повідомили, що доктор Льюїс Лінднер скасував перепустку, а моє ім’я внесли в список заборонених у кожному відділенні клініки.

30 січня 1980 року я отримав записки Біллі про те, що з ним відбувалось у клініці, а також лист він іншого пацієнта, який за кілька днів до