Читати книгу - "Врятуй мою душу, Марта Мущинка"

Станіслав:
Після святкування і трохи невдалого парі, яке я все-таки маю шанс виграти, я повернуся додому.. Дядько, на мій подив, був повністю при параді, навіть галстук не забув одягнути. І перше, що прийшло у мою голову - у нього ділова зустріч! 
- Стас, ну нарешті! Як гра? Надіюсь кубок наш?! - одразу ж запитує він..
- Авжеж. Як і завжди! - схвально киваю головою і додаю:- А куди це ви так вирядились? 
- У гості до бізнес - партнерів: містера та місіс Крофт..І тобі даю 15 хвилин на збори! - відповідає той..
- Мені?? А я там нащо?? - перепитую у дядька.. Ну справді, що я там забув? Я просто не можу терпіти всі ці ділові формальності!! 
- З нами буде їхня донька, познайомишся з нею. Кажуть вона ще й так красуня! - підморгнув мені натомість він..
І що мені до їхньої красуні? Чи дядько завчасу планує моє весілля? Спекатись хоче, чи як? Хоча, я ж там не закінчив своє парі, можливо ця їхня дівчинка стане чудовою ціллю для побачення. Не знаю чи буде вона настільки гарною, як та, що вибрав Андрій, проте, якщо вірити словам дядька - вона точно не страшко! 
- Гаразд, тоді я швидко! - промовляю та біжу переодягадить...
Через 10 хвилин ми сідаємо в автомобіль дядька та вирушаємо до будинку Крофтів... І якщо чесно я навіть не здогадувався, що вони живуть настільки близько - буквально кілька зупинок, якщо рахувати автобус. Звичайно дорогою ми заїхали до квіткового магазину: дядько придбав один букет троянд, а мені дозволив вибрати квіти для доньки Крофтів, щось мені підказували, що ця примхлива дівчинка не буде в захваті від звичайних троянд, тому обрав лаванду - оригінально, незвичайно, а головне не так як завжди! Треба ж якось сподобатись, хоча взагалі не дуже розумію для чого це мені? Ще якщо й відмовиться від побачення, то мій візит буде безкорисливим..
І ось дзвінок у двері, які відчиняє жіночка, років так 38 із широкою посмішкою..
- Містере Кричевський, рада вас вітати у нашому будинку. Проходьте і почувайте себе як вдома! - ніби мило промовила та, запрошуючи нас до будинку..
- Олександре, як ся маєте? - потиснувши руку, запитав у мого дядька містер Крофт і у них зав'язався діалог.. І зрештою нас запросили до столу, проте окрім старших осіб, юної місіс Крофт я не помічав...
Раптом мій дядько ніби просканував мої думки та запитав:
- Ваша донька буде сьогодні присутня на вечері?? Чи вона чимось зайнята?
- Звичайно буде! - кивнувши головою, промовила місіс Крофт - Вона просто готується:) 
- Розумію! Дівчата завжди хочуть мати гарний вигляд! - звернувши увагу на мене, промовив Олександр. 
- А ось і наша Амелія! - раптом радісно скрикнула місіс Крофт..
В тому ж моменті я повернув голову у бік сходів по яких спускалась дівчина.. На ній була легка, лавандового кольору сукня, яка добре виділяла вигини її тіла, русяве волосся, а коли я звернув увагу на обличчя, то на секунду завмер. Це ж та сама незнайомка із парку. Блакитні очі і та сама родимка... Оце так неймовірний збіг.. У цій сукні вона виглядає ще набагато ефектніше! 
- Добрий вечір всім!! - промовила дівчина. Мій дядько схвально кивнув головою та штрикнув мене у плече, як знак, що саме час подарувати квіти.. Я піднявся із-за столу, підійшов до незнайомки, вручив букет лаванди та навіть додумався поцілувати її ніжну руку із словами: 
- Ви неймовірно гарна, Амеліє! Я Стас! 
- Рада знайомству! - промовила та, вихопивши свою руку..Отже, вона також впізнала мене! Знайомство відбулось! 
Амелія:
Коли я побачила цього пришелепкуватого із парку, то гадала, що провалюсь крізь землю!  Він племінник Кричевського? Серйозно?? І це йому я маю сподобатись?? Це в мене така карма, чи як?? Проте зрештою, коли я побачила перед собою букет лаванди, то просто стримувала емоції, щоб не запищати від радості. Як? Як він здогадався? Скільки хлопців дарували мені одні й ті самі троянди, а цей, цей здогадався подарувати лаванду... Дивовижно, просто дивовижно! Здається він навіть вирішив пограти у джентельмена та відсунув для мене стілець, щоб я змогла сісти. Очі моєї мами буквально горіли від того, наскільки вона була рада бачити всю цю картину.
- Амеліє - звернувся до мене містер Кричевський - Чим ви займаєтесь? Де навчаєтесь? 
Ухти, комусь цікаво? Справді цікаво? Чи запитали тому, що так "треба"? 
- Навчаюсь на міжнародній економіці. А цікавлюсь багато чим..- відповідаю врівноважено, так як мене вчила моя "дорога" матір.
- Наприклад?? - знову запитав Кричевський.
- Нуу, найбільше захоплення - писати вірші. Знаю, можливо звучить трохи безглуздо і по дитячому, але це дає можливість висловлювати свої почуття! - тепер відповідаю щиро, бо в цьому плані немає що приховувати, проте одразу ж помічаю на собі суворий погляд мами, яка одразу ж промовляє:
- Це звичайні дівочі дурниці, нічого цікавого та серйозного! 
- Чому ж? Я поважаю творчих людей! І буду радий, якщо колись юна письменниця прочитає мені один із своїх віршів! - натомість промовив наш гість, від чого я насправді була шокована. 
- І я також! - підтримав думку свого дядька і Стас. Та ви що, який слухняний!