Читати книгу - "Врятуй мою душу, Марта Мущинка"

Наша "тепла" вечеря ніяк не завершувалась. І тут моя мама промовила:
- Амеліє, доню, покажи Станіславу наше подвір'я, заодно і поспілкуєтесь нормально! 
- Це чудова ідея місіс Крофт! - підтримав Кричевський і додав:- Хай молодь трохи погуляє, бо я впевнений, що їм не цікаво слухати про бізнес та фінанси..
- Маєте рацію дядьку:) - долучився і Кричевський молодший - Якщо ваша ласка, Амеліє! ( І тут він подає мені руку, неохоче приймаю та веду його у сторону нашого подвір'я).
Та щойно ми зникаємо з поля зору моїх батьків я відпускаю його руку..
- Цікаве знайомство у нас вийшло! - першим розмову почав багатенький племінник. 
- Краще б його взагалі не було! - натомість промовляю я.. 
- І чого так, принцесо?? Такий принц як я тобі не підходить? - запитує той.. 
- Ти хоч знаєш в що може перетворитись це наше знайомство? - запитую у відповідь. 
- Ну якщо ти не вб'єш мене своїм поглядом, то у мого дядька з твоїми батьками може назріти крутий бізнес-план..- аргументує він свої факти..
- Ну не знаю, які плани у твого дядька, а от у моїх плани, як у гітлера! 
- І що такого вони могли придумати? 
- Ох, а ти не здогадуєшся? Чи ти думаєш нас просто так запросили на цю вечерю? За словами моєї матері, "ти підходящий наречений"! Тепер розумієш? - запитую, сподіваючись, що до цього пришелепкуватого дійде! 
- Тобто вони вже планують наше весілля?? Ми ж навіть нормально не знайомі! - стверджує хлопець. Та ти що? Він думає, що я цього не знаю? 
У відповідь я просто мовчу..А що сказати в цьому випадку? Я не маю ні найменшого уявлення! 
- У нас вільна країна, ми ж можемо з легкістю відмовитися! Це ж наше життя і ми вибираємо з ким одружуватися, а з ким ні! - замість мене промовив Стас. Як же ж у нього все легко! 
- Хах, не сміши мене! Якщо у тебе і є вибір, то у мене його зовсім немає! Мої батьки схиблені на грошах, і їм начхати на мою думку, а тим більше на мої почуття! У них все розплановано до найменшої деталі. І якщо ти не станеш моїм нареченим, у них є інший кандидат! - розповідаю все як на духу, чомусь думаю, що він має право про все дізнатися, навіть попри те, що він мені не дуже подобається! 
- І хто цей кандидат? - запитує хлопець.
- Михайло Труш. Знаєш такого?? 
- Цей 60-ти річний дідуган? Хто ж його не знає!!? Стоп, але як? Він ж старий, він тобі у діди годиться! Може твої батьки просто так жартують? 
- Цитую слова матері: "З такими грошима не жартують. І ти вийдеш за одного із них, у тебе немає вибору!" Можу тільки вмерти: втопитися чи повіситись! - безнадійно відповідаю на його дурнувате питання.
- Капець..- тільки промовляє той..
- Гаразд, проїхали! Не хвилюйся, ніхто не змушуватиме тебе на мені одружуватися. Та й до того ж ти мені не дуже подобаєшся:) - насмішкувато промовляю я та крокую до гойдалки..
- Труш подобається більше?? - також насміхаючись із мене, запитав він.
- Не смішно! - роблю серйозний вираз обличчя..
А Стас тільки більше посміхається, сідає поруч, розгойдує нас і знову питає: 
- Так квіти тобі сподобались чи ні ? А то ти з таким шокованим поглядом дивилась на мене, що я не дуже зрозумів! 
- Сказати чесно?? 
- Я не ображуся, якщо не сподобався! 
- Це добре! Але зрештою потішу твою самооцінку - це мої улюблені квіти, і нарешті хтось подарував мені нормальний букет..- щиро відповідаю йому.
- Який це, нормальний?? 
- Не червоні троянди. Бо вони в мене вже о тут! Я вже бачити їх не можу! 
- Дивина. Вперше бачу дівчину, якій не подобаються троянди! Не дарма Андрій показав саме на тебе! - щось дивне бовкнув Стас. Невже знову він за те своє парі? 
Піднімаю запитально брову, але мовчу і по його виразу обличчя розумію, що зовсім не те він хотів мені сказати...
- Знаєш, нам треба закінчувати цю розмову. Повертаймось! - промовляю я і встаю із гойдалки, але не встигаю зрозуміти, як Стас повертає мене назад і ми опиняємось занадто близько один до одного. Напевно тільки тепер я побачила шоколадний колір його очей, та коли його погляд зупинився на моїх губах я різко зреагувала, дала ляпас та піднялась на ноги. 
- Та за що?? - скрикнув Стас..
- Для профілактики, щоб руки не розпускав. Які ж ви хлопці все-таки огидні, у кожного на думці тільки одне! - сердито промовляю я та прямую до будинку..
- Хей, Амеліє - позаду кричить Стас - Я ж не хотів, не ображайся! 
Та я навіть не озираючись впевнено продовжую крокувати до будинку. Хлопець одразу ж заходить за мною і нас радо зустрічає його дядько та мої батьки.. 
- Як погуляли, молодь? - запитує містер Кричевський.
- Чудово! - без емоцій промовляю я, проте і без сарказму. 
- Так, прогулянка вдалась. У вас дуже гарне подвір'я містере Крофт! - підтверджує Стас, навіть не заікнувшись за той ляпас. Гаразд, те що він не жалісливий хлопчик - це добре, але менш огидним він для мене не став. 
- Я така рада! - сплеснувши руками, радісно промовила моя матір.
- Стас, нам уже час, прощайся з Амелією і поїдемо! - раптово заговорив містер Кричевський. От і Слава Богу - нехай їде! Але зі мною бажано не прощатися..
Та навіть попри це, хлопець бере мою руку та знову її цілує, а потім шепотом говорить на вухо:
- Вибач, я справді не хотів, але ти до біса гарна дівчина Амеліє! 
- Містере та місіс Крофт, гарно вам провести решту вечора! - тепер звернувся до моїх батьків..
- Дякуємо Станіславе, приходьте у будь який момент, впевнений, Амелія буде рада вас бачити! - потиснувши йому руку, промовив мій батько. (Авжеж, буду "дуже рада") 
Мама провела гостей до дверей, де на мене ще в останнє поглянув Стас - очима ніби знову вибачився і просто зникнув. 
- То як все пройшло? - зненацька запитала моя матір..
- Як для першого знайомства - непогано! - брешу, не хочу, щоб вони дізнались про наш невеличкий інцидент..