Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Академія Лідеван. Громова сила, Анна Потій 📚 - Українською

Читати книгу - "Академія Лідеван. Громова сила, Анна Потій"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Академія Лідеван. Громова сила" автора Анна Потій. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 89
Перейти на сторінку:

Вдалині гострими кам'яними зубами в небо впивалися похмурі сірі скелі, приховуючи все, що за ними було. Я попрямувала до них, щоб дізнатися, що там. Вино потихеньку закінчувалося, скелі наближалися, перед ними я виявила вузьку, але стрімку річечку, яка пробила собі шлях крізь гірську породу. Я з ентузіазмом пробралася крізь вузьку ущелину, обережно ступаючи берегом річки і практично притискаючись боком до зелено-бурого моху, що ріс безладно на неприступних схилах. Діставшись до кінця ущелини я з подивом виявила, що стою на вершині, дорога далі петляє вправо — вузька така стежка, видовбана в скелі, тільки самогубець нею піде. Втім, я відразу згадала, що тут усі мертві і така небезпечна стежка не повинна нікого лякати. Неможливо померти двічі, а будучи мертвим — так тим паче.

Річка обривалася вниз мерехтливим водоспадом, перетворюючись унизу на невелике озеро. Я насилу впоралася із запамороченням, зазирнувши обережно вниз, все-таки висота мене лякала. Моєму погляду відкрилася долина — неясна, з туманом, що клубилися то тут, то там і рідкісними вогниками. Я змогла роздивитися лише озеро, широку дорогу та різноманітні будівлі. Якби я не знала, що знаходжусь в Обителі неупокоєнних, вирішила б, що дивлюся на звичайнісіньке місто. З такої висоти особливо не роздивишся, а спускатися вниз небезпечною, вузькою стежкою мені не хотілося, тому я повернула назад.

Почало темніти. Здається, я зробила поспішні висновки і день тут все-таки змінюється ніччю. Сіре небо стрімко чорніло і я ледве не побігла, як тільки вибралася з ущелини. Мені хотілося скоріше дістатися до мами, зараз я відчувала дикий страх, ніби сама темрява пробиралася мені під одяг і холодними пазуристими лапами гидко дряпала шкіру. Крізь темряву почали проступати сріблясті тіні, одні невеликі, інші розміром з мене — вони торкалися мене, як вітер, і від їх дотиків мороз пробігав по шкірі. Хто вони ці тіні? Душі померлих? Ті самі, що мешкають в Обителі неупокоєнних? Але мені здавалося, що вони повинні бути схожими на мене — хай навіть прозорі, але з чіткими формами, з обличчям і волоссям. Ці ж тіні були схожі на безформні згустки енергії.

Швидше! Не витримавши жахів підступаючої ночі, я рвонула щосили до нашої хатини у вікні якої горіло світло. Мабуть, мама запалила свічку. Я бігла і бігла, не відчуваючи ні задишки, ні втоми, і тільки, коли опинилася поряд із старою яблунею, зупинилася і зрозуміла, що ледве можу дихати. Легені горіли вогнем, черевики натерли ноги. Все ж таки я відчуваю біль і втому, я не зовсім мертва.

Тільки зараз мені спала запізніла думка, що треба було переміститися порталом. От дурна голова! Перевівши дух і посміюючись над своєю дурістю, я зайшла на кухню і в один ковток осушила склянку води. Стало набагато легше. Тепер можна і до мами.

Увійшовши до вітальні, я застигла на порозі. Мама міцно спала на дивані, а поряд із нею сиділа темноволоса жінка і тримала маму за руку.

— Ви хто?.. — з жахом прошепотіла я.

Жінка здригнулася і обернулася на мій голос. Я позадкувала до стіни. Щось невиразно знайоме було в її обличчі, але я не могла зрозуміти що.

— Вітаю, Ірфло! Не чекала на тебе так рано, — жінка залишила мою матір у спокої і попрямувала до мене.

Я втиснулася спиною в стіну, не розуміючи, чому так її боюсь. Вона простягла до мене руку і я з жахом заплющила очі, забувши про все, чого мене вчили на заняттях з бойової магії.

Любі читачі!

Ось і продовження "Академії Лідеван. Принесена громом". Підтримайте, будь ласочка, новинку! :)

{ touchstart', function (e) { Reader.stars.sendRating(e.target.value); }); });
1 ... 3 4 5 ... 89
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Академія Лідеван. Громова сила, Анна Потій», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Академія Лідеван. Громова сила, Анна Потій"