Читати книгу - "У пошуках чарівної книги, Алюшина Полина"

Замок короля, у свою чергу, розташовувався на гілках величезного дерева, яке росло у самому серці лісу. Він не виділявся особливою висотою, але навіть так його велич захоплювала. Будинок був збудований із білого онікса і хрусталю, і в сонячні дні його стінами стрибали сонячні зайчики. На зовнішніх стінах були тераси. Золоті спіральні сходи, на поручнях яких красувалися смарагдові рози, вели до входу до замку.             
Ельфійські зодчі славилися своїм мистецтвом на весь світ. Ідеї ельфів люди втілювали у своїх будівлях і всіляко намагалися видати їх за свої. Тому ельфи зі сторіччя в сторіччя проносили ворожість до людей, не схвалюючи їхньої жорстокості та егоїзму, навіть перемир'я не змогло змірити ці два народи. Ельфи вважали людей нижчою расою, і вірили, що саме тому боги не дозволили людям жити так само довго, як їм. І наші подорожани на всьому шляху до замку відчували на собі купу пронизливих поглядів. Усі, кого вони зустрічали по дорозі до замку, оглядалися. Діти ховалися за батьків. Сокан згадав, що коли він ходив сюди з учителем, все було так само.
Зайшовши до тронної зали, весь припіднятий настрій мандрівників у мить зник. Король сидів на троні, а його, колись золоте, волосся поступово чорніло від болю, який переживала в цей момент його душа. Але не тільки волосся показувало це, в очах короля також стояв страх. Шкіра на обличчі стала білою, як зимовий сніг. У своїх руках він тримав гарну, смарагдову тіару із трьома великими камінням у центрі. Лоран злякано підскочив до короля і з тривогою запитав:
- Мій королю, що з вами?
- Напад. - Тяжко вимовив король коротку, але дуже ємну відповідь.
- Хто? Коли?
- Я був на кордоні і тільки-но повернувся, а моя Лайрана не вийшла зустрічати мене. Слуги вже оглянули замок – її ніде немає! І я припускаю, що вчора пізно ввечері злий чаклун Аракулум викрав королеву Лайрану, саме після того, як на кордоні виросли ці дивні гори. Лоране, я наказую тобі обшукати весь ліс уздовж і впоперек стільки разів, скільки буде потрібно, але знайди королеву!
- Так, мій королю! - Тихим голосом промовив Лоран. З цими словами ельф пішов до виходу, надягаючи свій шкіряний шолом. Але, не дійшовши до дверей всього крок, зупинився й, обернувшись до володаря, так само тихо продовжив:
- Ваша величність, я привів Сокана – ученика Мерліна. Йому треба поговорити з вами.
- Поки ви не знайдете Лайрану, я не хочу нікого й нічого слухати! З цими словами володар лісу піднявся спіральними сходами на другий поверх і зник. Лоран обернувся і подивився на Сокана. Маг задумався, а потім сказав:
- Я допоможу знайти королеву, адже я знаю, яка вона важлива для тебе і для всього ельфійського народу.
- Сокан, ми не маємо часу шукати королеву, нам треба йти шукати злодія, – Прогримів Марк.
- І як ми, по-твоєму, його знайдемо, без жодних зачіпок? Думаю, що цей Аракулум і є той самий, кого ми шукаємо. Адже не просто так зникнення королеви ельфів збіглося з виникненням тих треклятих гір навколо ельфійських земель? І раз він показався нам тоді і вже встиг наслідити тут, то, я певен, він хоче, щоб ми знали про нього. Що якщо пошуки ельфійської королеви допоможуть нам зрозуміти, в якому напрямку шукати злодія?
Марк важко зітхнув:
- Ну, добре, поможемо ельфам знайти їхній скарб.
 Ельф хитнув срібною головою на знак згоди й дяки.
- А ти не такий уже й поганий, Марк Великий. Вибач, що назвав тебе «створінням».
- Ха! Тепер побачиш, що я найкращий! - Марк піднісся духом і радісно посміхнувся.
Лайрана справді була безцінним скарбом ельфів. Коли ельфійка вийшла заміж за короля, вона стала найвищим ельфом, здатним бачити майбутнє, приходити у снах і лікувати будь-які захворювання. Ельфійка має можливість читати книги та вчити заклинання. Має можливість вивчити нові мови та повністю поринути в магію. Королева – невід'ємна частина самого короля. Сама довірена його особа, його радість, його спокій, підтримка, сила. Але для Лорана – командира стражів короля, королева мала особливе значення. Колись давно він втратив рідних у війні проти людей і залишився сиротою. Лайрана не залишила його в лиху годину і прийняла у свою сім’ю. З тих пір він вважав її рідною матір'ю, а рідні доньки королеви стали його улюбленими сестрами.
Того ж дня Лоран, Сокан та Марк оглянули кожний куточок гігантського дерева та всю територію біля нього, але слідів чи якихось зачіпок не знайшли. Наступного дня друзі оглянули всю південну частину лісу, але також безуспішно. Втомлені і роздратовані вони повернулися в замок, щоб трохи відпочити і зі світанком знову вирушити на пошуки. Марк із Соканом перекусили і розбрелися по палатках, а Лоран, навіть не доторкнувшись до їжі, взяв свіжого коня і знову вирушив до лісу.
Тієї ж ночі молодий маг, лежачи в постелі без сну, міркував: «Навіщо чаклун, що викрав чарівну книгу, вкрав і королеву ельфів? Що це йому дає? Або він пам'ятає тих, хто колись дуже-дуже давно зрадив його? Навіщо після стільки років миру мстити через старі образи?». Довго думаючи про все це, маг і не помітив, як заснув. Йому почав снитися сон, як він ходив ельфійським лісом, розглядаючи стародавні дерева та чагарники. Але тут Сокан вийшов на галявину, посипану різнобарвними квітами. Посередині галявини стояло дерево з рожевими пелюстками на розлогих гілках. Пелюстки відривалися від гілок і, повільно гойдаючись на вітрі, лягали на шовкову, зелену траву. Поруч із деревом у білому вбранні стояла прекрасна жінка, ельфійка. Її довге плаття діставало до тонких щиколоток жінки. На плечах була прозора накидка із золотавими квітками. Золоте волосся жінки діставало до талії. Сокан впізнав її. То була Лайрана. Вона широко посміхалася магові:
- Привіт, Сокане. Я тебе чекала.
- Ваше… Ваша Величність? - Відкривши рот від подиву, сказав маг.
- Здивувався?
- Ми вас так довго шукаємо! Де ви? Як знайти вас? Що це за місце? – Не вгамовувався хлопець.
- Я на такій же галявині, під таким же деревом на півночі від замку. Прийди туди, і ти знайдеш відповідь на запитання.
Після цих слів сон почав розсіюватися. Хлопець відкрив очі й побачив, що вже настав ранок. Одягнувшись, він поспішив до палатки Лорана. Довідавшись, що той навіть не ночував, Сокан вирішив піти аж до короля. Дорогою до замку йому зустрівся злий Лоран. Він практично весь ліс оглянув, але так і не знайшов своєї королеви. Молодий маг кинувся до нього з розповіддю про свій чудовий сон. Вирішено було негайно виїхати на вказане уві сні місце.
За кілька годин невеликий загін дістався того місця, і сон Сокана почав ставати реальністю. Тільки королева не стояла, посміхаючись, а лежала нерухомо біля дерева. На обличчі Лорана відобразилася радість, і він першим кинувся до королеви, щоб розбудити її. Але даремно він радів. Королева була мертвою. Лоран у страху відскочив від названої матері, а потім знову припав до неї і заплакав. Сокан тихенько підійшов до нього і, як умів, постарався утішити ельфа. Тут він зауважив, що Лайрана стискала в кулаку клаптик паперу. Маг акуратно взяв його і став про себе читати послання. У ньому говорилося: «Вітаю тебе, Сокан – учень Мерліна. Я - Аракулум - найсильніший чаклун усіх земель. Ти, напевно, замислювався, навіщо я роблю це, навіщо вбиваю тих, хто колись зрадив мене, навіщо взагалі пам'ятаю старі образи? Усі, кого я вбив, і кого ще вб'ю, зрадники. Коли Мерлін прийшов у ці землі, всі одразу полюбили його, а про мене забули. Навіть Лайрана забула про мене через твого вчителя. Їй так хотілося вивчити магію, що вона залишила мене, а потім через пару років моя любов навіть імені мого не згадала та вийшла заміж за іншого!!! Тому я вирішив помститися всім і кожному, кому я так довіряв, за допомогою чарівної книги твого вчителя. Я, Аракулум, поневолю цей світ, і тоді ніхто не насмілиться зрадити мене».
Прочитавши послання, Сокан схилив голову до королеви і тихо сказав:
- Спасибі.
Ближче до обіду загін Лорана повернувся до замку на дереві. Сокан і Марк чекали біля входу до тронної зали, поки молодий ельф розповідав королю про смерть королеви. Нарешті двері відчинилися, у проході з'явився блідий Лоран. Він кивком голови запросив мандрівників зайти. Король похмуро сидів на троні.
- Сокан.- Сказав він тихо. - Я знаю, що відбулося, і смерть дружини я терпіти не маю наміру! Цей чаклун ніколи не виявляв пощади та милосердя до оточуючих! І від мене він цього теж не дочекається! Я не знаю, де живе ця істота, але я знаю того, хто це може знати. У вогненних землях живе всезнаючий дракон. Звати його Драгор. Він точно знає, де знайти проклятого чаклуна.
- Але як нам потрапити у вогненні землі? - Марк так голосно поставив запитання, що всі присутні здригнулися. - Адже, як знаю, дороги туди немає? Це просто казки для залякування малят, щоб слухалися. Хіба ні? Марк повернув голову до Сокана, шукаючи підтримки.
– Ну, так. Так і є. Цю казку створили спеціально для людей. Але я чув, що деякі маги якось потрапляють туди. Вони приходять до драконів, щоби повчитись у них і здобути нові знання. - Відповів Сокан
- Так, ти правий, шлях туди існує. Я відправлю з вами Лорана, він проведе вас туди.
- Батьку! - Тут зненацька із сусідніх дверей вийшла Ізабелла. Вона була збентежена, а слідом за нею вийшли й інші сестри. Усі були одягнені для походу, в руках у трьох були луки, на стегнах сагайдаки. - Відправ краще нас на пошуки чарівника!
- Ні. Ви залишитеся тут! Я втратив дружину. А втратити ще й єдиних доньок не маю наміру! - Король лісу встав, насупивши свої брови.
- Ти не втримаєш нас у замку. Ми не зможемо сидіти тут і чекати, поки Лоран повернеться.
- Сестро! – Вступив Лоран у розмову старшої сестри з батьком.
- Батьку, прошу тебе… – Більш ласкаво промовила дівчина. - Ми повинні знайти його і помститися.
- Добре, я дозволю вам піти. Допоможіть Сокану і його товаришу дістатися до дракона, але в разі небезпеки я прошу вас, будьте обережні.
- Так, батьку! - Сказали чарівні дівчата в один голос і, повернувшись обличчями до мага й вояка, продовжили:
- Сподіваємось на вашу допомогу!
- Безсумнівно. - Відповіли так само в один голос хлопці, вражені красою та граціозністю ельфієк. Принцеси поклонилися батькові й пішли убік виходу. Марк із Соканом, як під гіпнозом, також попрямували до виходу, але вдруге різко розвернулися, подякували королю за гостинність і вийшли з тронного залу. Лоран із тривогою на обличчі провів своїх сестер і друга в далеку дорогу. Він би пішов з ними і був би тільки радий цьому, але охорона короля була його найважливішим обов'язком як командира варти.