Читати книгу - "Дівчинка, яка вижила, Вікторія Ван"

"А та твоя подруга - як її там - Івонн?"

"У відпустці на Майорці," - огризнулася тітка Петунія.

"Ви могли б просто залишити мене тут," - запропонувала я, намагаючись надати своєму голосу тон невинної дитини. Насправді, я б із задоволенням залишилася сама. Можливо, навіть змогла б пограти на комп'ютері Дадлі.

Тітка Петунія подивилася на мене так, наче я щойно запропонувала підпалити будинок.

"І повернутися до спаленого дому?" - прошипіла вона.

Я ледве стримала сміх. Якби вона тільки знала, що я в минулому житті була відповідальним дорослим, який цілком міг би доглянути за будинком. Але зараз я була для них лише проблемною дитиною.

"Я не підпалю будинок," - сказала я, намагаючись звучати переконливо, але, як завжди, ніхто мене не слухав.

"Гадаю, ми могли б взяти її з собою в зоопарк," - повільно сказала тітка Петунія, "...і залишити в машині..."

"Машина нова, вона в ній сама не залишиться..."

Я спостерігала за цією дискусією, відчуваючи себе предметом меблів. У моєму минулому житті я б ніколи не дозволила нікому так зі мною поводитися. Але тут... тут я була безсила.

Дадлі почав голосно ридати. Точніше, вдавати, що ридає. Я бачила, як куточки його рота посмикуються, стримуючи посмішку. Він знав, що це спрацює.

"Дадлінько, не плач, мама не дозволить їй зіпсувати твій особливий день!" - вигукнула тітка Петунія, обіймаючи його.

"Я... не... хочу... щоб... вона... їхала!" - ревів Дадлі між гучними фальшивими схлипуваннями. "Вона завжди все... псує!"

Я закотила очі. Якби вони тільки знали, скільки разів я рятувала їхні дупи в оригінальній історії. Але зараз я була просто дівчинкою, яка "все псує".

Раптом пролунав дзвінок у двері. Я напружилася, знаючи, хто це.

"О Господи, вони вже тут!" - сказала тітка Петунія панічно.

За мить до кімнати увійшов Пірс Полкісс зі своєю матір'ю. Я стримала бажання скривитися. Пірс був худорлявим хлопцем з обличчям як у щура і душею такою ж мерзенною. В моєму минулому житті я б назвала його дрібним хуліганом і потенційним злочинцем. Але тут він був "найкращим другом" Дадлі.

Дадлі миттєво перестав "плакати" і почав хвалитися Пірсу своїми подарунками. Я тихо відступила в куток, намагаючись стати ще більш непомітною.

Через півгодини, на мій величезний подив, я сиділа на задньому сидінні машини Дурслі, затиснута між Пірсом і дверима. Дадлі розвалився на більшій частині сидіння, але я не скаржилася. Я їхала в зоопарк. Вперше за... ну, вперше в цьому житті.

Перед від'їздом дядько Вернон відвів мене вбік. Його велике червоне обличчя наблизилося до мого, і я відчула запах його ранкового пива.

– Слухай сюди, – проревів він, – якщо ти спробуєш щось нашкодити, то пожалкуєш. Зрозуміла?

Я кивнула, не сміючи підняти очей. Я знала, що він здатний на все.

– І ще, – продовжив він, – не сподівайся, що ми будемо тебе розважати. Ти сама про себе подбаєш.

Я стиснула кулаки, але нічого не відповіла. Я вже звикла до його знущань.

Поїздка в зоопарк була жахливою. Дадлі і Пірс постійно мене штовхали, відбирали морозиво і сміялися з моїх невдач. Я відчувала себе маленькою мишкою, яку всі хочуть розчавити.

Найбільше мене вразила клітка з гіпопотамами. Ці величезні тварини лежали у воді, нерухомо дивлячись на відвідувачів. Я бачила в їхніх очах якусь тугу, ніби вони розуміли, що їхнє життя обмежене чотирма стінами. І в той момент я відчула з ними дивну спорідненість. Ми обидві були ув'язнені в ситуації, яку не могли змінити.

Повернувшись додому, я впала на ліжко і заснула. Мені снився сон, в якому я літаю над Гоґвортсом. Вітер розвівав моє довге чорне волосся, а в руках я тримала чарівну паличку. Я відчувала себе вільною і щасливою.

Прокинувшись наступного ранку, я усвідомила, що це був лише сон. Реальність була зовсім іншою. Я знову опинилась у своїй тісній комірчині. Але я не збиралася здаватися. Я знала, що рано чи пізно я знайду спосіб вибратися з цього кошмару.

Я встала з ліжка і підійшла до вікна. Сонце світило яскраво, але мені було холодно. Я відчувала себе самотньою і покинутою. Але в той же час, я відчувала і якусь дивну силу. Силу, яка допоможе мені вижити і досягти своєї мети.

Я знала, що рано чи пізно я знову повернуся до свого справжнього життя. Я знову буду Гаррієт Поттер, великою чарівницею. Але поки що я повинна вижити в цьому жахливому місці, чекаючи на свій шанс.