Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Барон Мюнгавзен 📚 - Українською

Читати книгу - "Барон Мюнгавзен"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Барон Мюнгавзен" автора Богуміл Грабал. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 15
Перейти на сторінку:
слухаєте мене?

— Так, учора… — збрехав Гантя.

— Отже, вчора, як прийшов мене потішити в тій моїй вдовиній самотності, він приніс із собою револьвера і вперся як баран, мовляв, застрелиться у мене в хаті. Коли вже вгостила його кавою по-турецьки, то пообіцяв, що й справді застрелиться… але допіру в себе в хаті. Маю я з вами, хлопами, ой маю. Куди це ви зібралися?

Гантя сховав під плащ повісті для панянок.

— Мушу купити шефові бензину та гасу. Шеф каже, що знову його люди зачіпають: «Ну, коли вже до вас пожежники завітають? Чи скоро у вас переоблік?»

— Яке щастя, що я наперед купила собі місце на цвинтарі в Ольшанах! Це таке щастя піти в неділю на цвинтар, стати над своєю могилкою і помріяти, як то спокійно буде мені лежатися… жодних хлопів, жодних паперів, жодних християн. Хутчіше б уже до тої землі дістатися! — тужливо зітхнула Марженка.

Увійшовши до корчми, Гантя мовчки поклав повісті для підростаючих панянок на шинквас і роззирнувся. Один відвідувач уже заплатив і, відходячи, покувікував з утіхи, інший барабанив по цинковій стойці й замилувано стежив, як корчмарка, прискаливши око до світла, наливає ром, третій відвідувач втупився в повний келишок, якийсь час уважно вивчав його, поки нарешті не закинув рвучко голову догори і не виплюснув трунок собі просто в горлянку.

Корчмарка згорнула книжки і за шинквасом жадібно пробігла очима по назвах. Звела голову і вперше від самого ранку всміхнулася.

— Що вип’ємо, мій скарбе? — спитала й наповнила келишок ромом. — А дуже воно захоплююче?

— Ще й як! — відказав Гантя.

— Самі читали?

— Оту «Долю Магди» ще не читав, і «Скинутих кайданів» теж ні, але «Туга барона» — це буде щось якраз для чутливого серденька пані, — мовив Гантя і вклонився.

— Не витримаю! До вечора не витримаю! — заявила корчмарка. — Розкажіть мені бодай трохи.

Гантя зробив у повітрі такий жест, мовби цокався з нею келишком, і почав оповідати:

— На замку панувала тиша… була погідна, тепла ніч. Вільма відчинила двері на терасу… «Пане бароне!» — злякано скрикнула вона…

— Мій скарбе, я нагодую вас сьогодні обідом, гаразд?

— Гаразд. Тож Вільма закричала: «Зачекайте, пане бароне! Те, що ви сказали, не гідне вас, прошу не забувати, що у вас є дружина, а я тільки проста вбога дівчина!» Але барон перед нею вклякнув. «Вільмо, кохання не завадить честі, а навпаки! Мусиш, мусиш бути моєю!» Моє шанування панові радникові! Ну і що, все по-старому? — загукав Гантя в бік лисого чоловіка, котрий саме цмулив великий келих рому. Після чого пояснив: — Кажу вам, людоньки? Ми удвох перемогли навіть антабус!..

Гантя із захватом дивився на голомозого, котрий зовсім не втішився з цієї зустрічі, і галайкав на цілу корчму:

— Я і ось пан радник обвели довкола пальця пана Мислівечка разом із тим його умовним рефлексом проти алкоголю. На всіх пацієнтів заштрики діяли безвідмовно — всі блювали, тільки ми обидва ні. Я і пан радник. Ми удвох перемогли науку. То була звитяга духу над матерією! Правда, пане раднику?

Але радник аніскілечки не тішився. Найрадше скочив би крізь стіну.

— Розрахуйте, — бовкнув він похмуро.

— Дві великі порції і дві малі, так? — проштрикнула його поглядом шинкарка.

— Ггм, — промимрив пан радник, поклав дві десятки і, пригнічений вищезгаданою звитягою над паном Мислівечком, вийшов на вулицю.

— Ну, і що було далі? — не тямилася з цікавості корчмарка.

— Пані баронеса їх заскочила: «Вільмо, вночі і в тім ото вбранні ви приймаєте візити жонатих мужчин? А я ж так вам довіряла!» — Гантя бавився порожнім келишком. Допіру коли корчмарка його наповнила, він докінчив: — «Отже, барон — ваш коханець?»

— Гей ти, клятий хлопче! — раптом гукнув він якогось п’яничку. — Маєш вигляд, як Еді Поло.

— Може бути, — згодився той, — але сідай коло мене і клич мене Додо. Від учора я сиджу на пляшці. Бо в мене переживання. Жінка мене обманула.

— О, курча ляга! Я би зараз у хаті судний день зробив. Ти католик?

— Аякже.

— Ну, то мусиш своїй бабі дати науку. Що головою світу є Господь Бог, а відразу після нього — муж. Далі йдуть усі християни, а в самому хвості плентається жона. Тиха і покірна.

— О, і я собі так міркую. Дав би не знати що, аби хоч трохи пустилася берега! Але вона сидить у хаті, плете светри, тож негідник тільки я! — пияцюра показав на себе й повів далі: — 3 якими ідеалами йшов я до вівтаря! Боже! Які я мав ідеали! Мріяв, що жінка знайде собі якогось жевжика, а я спершу вивільню одну руку, далі другу, і знову буду вільний, мов птаха, як то було колись.

— Еге, не повелося тобі, — визнав Гантя і вернувся до шинквасу, помітивши, що корчмарка манить його пальчиком.

— Як же воно скінчилося? — нашорошилась вона.

— З тимво?.. — кивнув на пияка, що хотів, аби його кликали Додо.

— Той уже п’яний, як коров’ячий хвіст, але що ж було далі з бароном?

— Нє, нє! Навіть не просіть, нє! — підняв дві руки Гантя. — Не можу цього розповісти. Ще, чого доброго, ви з собою щось зробите. Страшне нещастя!

Налила йому рому.

— Розкажіть, мій скарбе! — канючила вона. — Я вже дещо пережила. Двох чоловіків поховала.

— Воно й видно! Я відразу бачу, що маю справу з дамою, — сказав Гантя, підносячи повний келишок. — Ну, ще трохи вам розповім, але далі ні слова. В останньому розділі баронеса каже до вмираючої: «Ах Вільмо, щира ти душа, тільки зараз я збагнула, яку офіру склала ти, отруївшись, задля мого подружнього щастя!»

Корчмарка, котра поховала вже двох чоловіків і пережила так багацько, дивилася у вікно і не заважала сльозам капати на свій плисовий фартушок. Навіть Гантя шморгав носом.

— Небавом Вільма померла, а над замком забамкали заупокійні дзвони… — він витер сльози рукавом і вихилив келишок.

Пияк, що пив без просипу від самого ранку, раптом радісно загукав:

— Люди, якого сина я маю! Погляньте на мене! Чи знаєте ви, яке то щастя мати такого сина, як мій? Він є чемпіон молоді з дзюдо. Погляньте на мене, шляк би вас трафив! Чи я не муровий хлоп, га?

Гантя помацав його м'язи і визнав:

— Ще тверді, мов камінь.

— Ну, а тепер слухайте про моє щастя! — вигукнув пияк. — Отже, у неділю вранці я дивлюся, як мій син миється. Завше виступає у легкій вазі. Тут я й кажу так ото зі сміхом: «Ану, синунцю, спробуй зі мною матч-реванш». А синочок файно, гречно каже по-австріяцькому: «Як татусько

1 ... 3 4 5 ... 15
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Барон Мюнгавзен», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Барон Мюнгавзен"