Читати книгу - "Прощення, Аркадія моя "

Не подумайте, що я слабохарактерна, чи ще щось. Просто Юля була не єдиною дівчиною, яка не хотіла втрачати контакт. Мова зараз йде про всіх трьох моїх нових знайомих. Приємно було опинитися в компанії творчих людей чиї інтереси хоч на кінчику нігтя співпадали з моїми.

Запитайте мене зараз, чи жалкую я про прийняте тоді рішення? Ні, ні на секунду.

Таксі привезло нас до квартири хвилин за 20, не більше.  З всіх запрошених гостей ми приїхали першими, напевно це посприяло визначенню компаньйона не вечір. Ще, напевно і те, що Юля з Андрієм, ніби скотч прилипли один до одного. Захоплені собою вони розмістилися на дивані в вітальні, і не встали звідти на протязі своєї вечірки. Ми з Владом опинилися на кухні. Я допомагала йому з приготуванням закусок і сервіровкою і мала достатньо часу щоб… закохатися в нього.

Якщо ви не вірите в кохання з першого погляду, можливо ви повірите в кохання із другого? В стінах свого дому це був вже не той чоловік, яким я його бачила в барі. Всі прикраси спали і переді мною стояв простий і відкритий чоловік. Він багато усміхався і жартував, був ввічливим і обережним. Він задавав мені питання і ділився історіями з свого життя. Ми говорили про мрії, про дитинство, про те, як складалося наше доросле життя. Він сказав, що відчуває ніби вже народився піаністом і це натхнення назавжди з ним. Він говорив, що писати музику йому легко, що ніби вона вже живе в ньому. Він говорив, що в мене гарні руки і що хотів би почути як я граю. Чи не вперше в життя багато говорила і я. Це було не так страшно, коли ти знаєш, що тебе слухають. Я розповіла про те, як змінювалися мої мрії, розповіла про свої батьків і секрет про те, як в дитинстві ми з братом крали  кавуни в сусідів на дачі. Він говорив про свою сестру. Про те що зараз вона живе в Харкові і що він сумує за нею.

На вечірці окрім нас було близько п’ятнадцяти людей. А я змогла вкрасти увагу господаря на цілий вечір. Запитайте мене зараз, чи жалкую я про це? Ні, ні на секунду. 

                                                                              ****

До концерту залишалося менше місяця, заплановані репетиції і тягар відповідальності, не давали часу поспати довше. Не дивлячись на всю втому, після вчорашнього вечора, я прокинулася в гарному настрої. Перша думка, яка спіткала мене зранку – Влад. Наші діалоги, його очі і поцілунок. Не гей!

Це сталося коли він провів мене додому. Біля входу в мій під’їзд. Поцілунок, який я б мала пам’ятати завжди. А я і пам’ятаю.

Я думала про нього коли чистила зуби, коли одягалася, думала за сніданком і коли їхала в таксі, я думала про нього коли грала, я бачила його в своїх нотах, я думала що буду думати про нього завжди. Але забула в один момент. Юля говорила:

Ми з ним говорили про музику, говорили про вино, про улюблену їжу і ні слова ми не говорили про від’їзд Влада у Лондон. В цю мить в моєму серці щось обірвалось. Наївно і безглуздо було вірити в ідеальне кохання. Дозволити собі закохатися було ще гірше. Можливо, від’їжджаючи в Лондон Влад захопив з собою моє бажання кохати когось, бо в той момент щось змінилося в мені. І це було невиліковно.

Андрій, який прийшов зустріти Юлю з репетиції говорив:

Андрій простягнув мені клаптик паперу на ньому були реквізити з вказівкою на фейсбук і номер телефону. Спочатку це дало мені якусь надію. Але перед тим, як зателефонувати, я глянула на його соціальні мережі. На фото поруч з ним була дівчина. Вони обидва всміхалися і здавалися досить щасливими. Юля була права. Він не надійний.