Читати книгу - "Санта На ПенсІЇ , Arachne "

Санта (змовницьки):

— Мері, вам колись хотілося зробити щось божевільне?

Мері:

- Ніколи. І що за дурниці ви знову придумали?

Санта:

— Прикрасимо парк на Різдво. З гірляндами, іграшками та, звичайно, ялинкою.

Мері:

- У мене артрит! Я не полезу на сходи!

Але навіть буркотлива Мері не змогла встояти перед його ентузіазмом. Водночас вони почали збирати матеріали. Мері зібрала кілька старих коробок з гірляндами, які припадали пилом у неї в сараї, а Санта потай забрав свої чарівні прикраси з скрині.

Пізньої ночі Санта та Мері прикрасили величезну пальму у центрі парку. Вона сяяла різнобарвними вогнями, а на маківці замість звичної зірки красувався величезний срібний дзвіночок. Все було зроблено потай, щоб уранці діти прокинулися та побачили диво.

Наступного дня мешканці Сан-Меридіана зібралися біля парку.

Лілі:

- Мамо, дивись! Ялинка! Це пальма, але вона як ялинка!

Томмі:

- Я ж казав, дива бувають!

Навіть дорослі посміхалися, хоч і знизували плечима, не розуміючи, хто міг влаштувати такий сюрприз.

Санта пішов далі. Він спорудив у своєму дворі поштову скриньку з написом: "Пошта Північного полюса. Напиши Санте!" Спочатку діти не наважувалися писати. Але Лілі, натхненна пальмою-ялинкою, написала перший лист:

"Дорогий Санта, я знаю, ти, напевно, втомився. Але якщо раптом ти читаєш це, можеш подарувати моїй мамі трохи щастя? Їй дуже важко одній. А я можу обійтися без подарунків".

Санта довго сидів із цим листом, і щось усередині нього здригнулося.

Незабаром він почав залишати маленькі подарунки для дітей — у поштових скриньках під дверима, навіть на піску біля їхніх замків. Лілі знайшла у себе під дверима коробку з різдвяними прикрасами та записку: "Прикрась свою ялинку, навіть якщо вона уявна".

Майки, той самий скептик, виявив у себе книгу про космос з підписом: "Щоб дізнатися, як я все-таки встигаю за одну ніч!"

Навіть буркотлива Мері знайшла під дверима свіжий букет та баночку з домашнім варенням.

Мері:

— Ну ні, це напевно хтось із дітей вирішив мене розіграти.

Але в її очах засяяла іскорка радості.

З кожним днем ​​у Сан-Меридіані все більше різдвяного духу. Люди прикрашали свої будинки, діти сміялися, а пальма-ялинка у парку стала місцем зустрічі усієї громади.

Ніколас відчув, що його місію виконано. Якось увечері, сидячи на своєму ганку, він глянув на зірки.

Санта (про себе):

— Може, я й на пенсії. Але Різдво все ще тут.

Мері вийшла з чашкою кави і стала поруч.

Мері:

— Зізнайтеся, це ви влаштували це все, так?

Санта лише посміхнувся, не сказавши жодного слова.

Мері Краншоу, відома своєю гострою мовою та підозрілим поглядом, з самого першого дня вважала нового сусіда дивовижним. Санта, або, як він тепер уявлявся, Ніколас Нортсон, відразу здався їй дивним: борода, червоні сандалії, блиск в очах і манера дивитися на світ з якимось надто дитячим захопленням.

Мері (про себе):

- Що це за тип? І навіщо він повісив різдвяну гірлянду у жовтні?

Щоранку Мері поливала свої ідеально доглянуті квіти на веранді, одночасно спостерігаючи за Ніколасом, який виходив на ганок з чашкою чаю, сідав у крісло-гойдалку і ліниво розгойдувався. Її дратувало, як він примудряється бути таким розслабленим.

Якось вона помітила, як Ніколас, прогулюючись пляжем, несподівано зупинився у групи дітей і почав з ними розмовляти.

Мері (сусідці по телефону):

- Ти знаєш, міс Вотсоне, цей дивний Нортсон знову говорив з дітьми. Що йому від них треба?

Міс Вотсон:

— Може, він добрий?

Мері:

- У наш час? Добрий? Не смішіть мене.

Що більше вона спостерігала за Ніколасом, то більше їй здавалося, що він приховує щось важливе. Його чудасії викликали питання:

Чому він так ретельно доглядає свою поштову скриньку з написом "Пошта Північного полюса"?

Навіщо йому стільки гірлянд та різдвяних прикрас, якщо він щойно переїхав?

Чому діти, які з ним спілкувалися, завжди йдуть такими щасливими?

Мері вирішила діяти. Якось вона підійшла до його будинку, вдаючи, що хоче позичити трохи цукру.

Мері (на порозі):

- Нортсоне, у вас випадково не знайдеться цукру? Мій скінчився.

Ніколас відчинив двері з широкою усмішкою, ніби вже знав, що вона прийде.

Ніколас:

- Звичайно, заходьте, Мері. Я випік печиво, можу пригостити.

Мері увійшла, але її більше цікавив не цукор, а сама хата. Вона швидко оглянула кімнату і помітила:

Величезний дерев'яний скриня в кутку з хитромудрим різьбленням.

Пару книг із назвами на кшталт "Як приручити оленя".

Гірлянди, акуратно складені у кошику.

І найголовніше - його кухоль з написом: "Для головного на Північному полюсі".

Мері (примружившись):

— У вас тут… незвичайний смак, Нортсоне.

Ніколас (незворушно):

— Просто люблю Різдво.

Після візиту до сусіда Мері почала ритися в інтернеті, намагаючись знайти згадки про когось схожого на Ніколаса. Вона навіть зателефонувала до місцевої редакції газети.

Мері (редактору):

— Я маю матеріал для сенсації. Мій сусід, на мою думку... Санта Клаус!

Редактор:

— Мері, ми вже публікували вашу колонку про вторгнення прибульців. Нам вистачить.

Розсерджена, Мері вирішила, що збере докази сама.

Поступово Мері помітила дивні речі, які відбувалися навколо Ніколаса.

У її саду раптом розцвіли квіти, які давно зів'яли.

Її улюблений кіт Тіммі, який завжди ховався від гостей, любив сидіти біля ніг Ніколаса.

А одного разу вона знайшла на своєму ганку коробку з варенням і записку: "Дякую за цукор. Ваш сад чудовий!"

Мері все більше переконувалася, що її сусід справді той самий Санта.

Якось увечері, набравшись сміливості, Мері вийшла на ґанок, де Ніколас, як завжди, гойдався у своєму кріслі. Вона сіла поряд із ним, тримаючи в руках чашку кави.

Мері:

— Знаєте, Нортсоне, ви надто дивний для звичайного пенсіонера.