Читати книгу - "Множення в умі, або Плинність часу"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Голос Альфреда Юхимовича. Саме в цю хвилину, любі друзі, до вас приходить довгождана ерекція.
Голос Назара Сівухи. А якщо не приходить, Альфред Юхимович, тоді що робить?
Голос Омеляна Косопизда. Тада нада воду злівать.
Входить Люда, одягнута вагонною провідницею. В руках у неї підніс із їжею Вона разкручує дріт на дверях, водночас відчиняє їх і зникає в темній пащі товарного вагона.
Голос Омеляна Косопизда. Скіки тєбя ждать можна, курва?
Голос Харитона Уйобищенка. Знов макарони, блядь?
Голос Альфреда Юхимовича. А бацили шо, нема?
Голос Назара Сівухи. Та не чавкай ти, чучундра йобана.
Голос Магарича (чавкання).
Деякий час з вагона долинає тіки чавкання, стукіт алюмінієвих ложок та репліка Омеляна Косопизда: «Давай кампот, нахуй». Трохи згодом ми чуємо хтивий голосок Назара Сівухи: «Люда, ти готовая?», якесь таємниче шарудіння. За декілька хвилин Люда виходить з товарного вагона, держачи акуратно складену стопку із алюмінієвих полумисків. Вона поправляє зачіску, надіває формений берет і закручує двері на дріт. З товарного вагона чути, як хтось сито ригнув і веселий регіт. З усього видно, що його мешканцям живеться гарно і весело. Входить Гаврюша Обізянов і Степан Срака, поглиблені в свої інженерні факти і розрахунки. Вони зайобані і закомплексовані.
Гаврюша Обізянов. По нашим даним, якщо будівництво не наїбнеться зараз, воно обов'язково наєбньотся в наступному кварталі.
Степан Срака (налякано). Шо тада буде, Гаврюша?
Гаврюша Обізянов (спльовує). Тюрма, нахуй.
Голос Альфреда Юхимовича. Так от, друзі мої, єслі с женщіной правільно обращаться, она становітся вже не женщіной, а сімфонієй етого, как єго?
Голос Магарича. Брамса.
Голос Альфреда Юхимовича. В пизду того Брамса! Ото пизданув, як в лужу пьорднув.
З вагона знов чути, як хтось сито ригнув. За цим голос Омеляна Косопизда: «Макарони, блядь».
Степан Срака (пошепки). О де кайф ловлять!
Гаврюша Обізянов (до Люди). Хто там у тебе?
Люда. Митці.
Гаврюша Обізянов. Які митці?
Люда. Разні. Один з бородою, один бритий, ще два з вусами, один очкарік – пацан єщьо.
Степан Срака. Й що вони роблять?
Люда. Макарони їдять. У суботу і неділю замість кампота – кохве, горілка – по святам.
Гаврюша Обізянов. А бацила?
Люда. Бацилу раніш давали, щас – ні.
Степан Срака (рішуче). Все одно заїбісь жизнь. (До Люди.) Відкривай, блядь.
Люда. А може, не треба? Вони битись будуть.
Степан Срака. Та, один хуй, раз живьом. Ех, жизнь хуйовая!
Степан Срака і Гаврюша Обізянов штурмом беруть вагон, але негайно отримують пизди і відкочуються назад.
Степан Срака. Пустіть, друзі, ми більше не будемо.
ГолосМагарича. Тобі, я бачу, мало пизди получить, ти щей хочеш, щоб тебе і в сраку виїбли. Закрий двері, бздить.
Степан Срака. Ібіть куди хочете, хлопці, тіки пустіть. Парашу буду виносить, бля буду.
Голос Харитона Уйобищенка. А шо, можна пустить, хлопці, оно інженери, як цуценята, скавучать, та так весело робиться. А набридне, то придушим та й викинем к хуям.
Альфред Залупенко. Правильно, хлопці, нехай лізуть.
Омелян Косопизд. Человек человеку друг, товаріщ і брат.
Гаврюша Обізянов і Степан Срака залазять до товарного вагона і зникають в пітьмі. Люда знов закриває двері на дріт.
Голос Магарича. А ти, курва, якщо кого-небудь впустиш, я тобі гланди через сраку вирву.
Люда уходить, подзенькуючи пустим посудом.
Голос Альфреда Юхимовича. На чьом ми зупинились, господа?
Назар Сівуха. На сімфоніі Брамса.
Альфред Юхимович. В пиздутого Брамса. Ви, пане Сівуха, краще слухайте уважно і занотовуйте до цитатника, бо ви нехуя єщьо жизні не знаєте. От вчора, після вечері, вам звонила якась ля рва, мол, так і так, кидай все, приїзжай їбати. Так що ви зробили? Ви ж затрусилися, мов скажений, і давай у двері гупати, шо мало окулярів не побили. Так добре, шо у мене шпріц всегда наготове. От ви, Косопизде, от шоб ви зробили на місці пана Сівухи?
Голос Косопизда. Та я б її вбив.
Альфред Юхимович. Чули, пане Сівуха? Шо не ясно?
Степан Срака (запопадливо). А шо у вас в ампулі для шпріца, Альфред Юхимович?
Альфред Юхимович. Чом не сказать? Скажу. В одній ампулі – сємєнна витяжка бобра, в другій – всячєскіє імунодєпрєсанти.
Степан Срака (у захваті). Які люди, Гаврюша, які люди! А ми цілу жизнь їбемось, як кроти, як та мушка, літаєм.
До вагона кілька хвилин тому підійшов Шльома Гомельський, науковець, і з цікавістю прислухається до бесіди, яка плавно тече в своєму звичайному руслі.
Альфред Юхимович. Або ви візьміть таку штуку, як танці. Щас кожен мудак сам по собі танцює, руками і ногами махає, вспотіє весь, а в нагороду хіба шо запалення легенів схопить. Між тим, чоловічий піт – то ценна сировина. Тож замість руками махать візьми платок, та зажми його під пахвою і так танцюй, щоб добре потом просяк.
Голос Магарича. Гі! Ото не хуйово!
Альфред Юхимович. Як харашо просякне, то зараз їм тьолці мармизу витри і, щітай, дєло в шляпі.
Голос Косопизда. Тю, а ця хуйня навіщо?
Альфред Юхимович. Вона раз нюхне – і їй піздєц, від ерогенних зон носа імпульс іде до статевого центру збудження, тільки й роботи, що до кущів дотягнути.
По очкастому і веснянкуватому обличчі Шльоми Гомельського, який припав вухом до вагона, обільно текуть сльози і слюні.
Шльома Гомельський (крізь сльози щастя). Хлопці, пустіть.
Голос Альфреда. Іди в лабораторію, жидок, тут своїх дохуя.
Шльома Гомельський (вражений такою принциповістю). Звідки ви знаєте, дядя?
Альфред Юхимович. Я знаю, бо я жизнь прожив. Пиздуй, тобі кандидатську їбошить нада.
Шльома (схліпує).
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Множення в умі, або Плинність часу», після закриття браузера.