Читати книгу - "Державна справа. Справа №9, Олександр Юрійович Есаулов"

Усмішку зі Слісаренкового лиця мов вітром здуло. Він уважно подивився на Миху, а потім на Льоху.

— По-перше, не заарештував, а затримав. До з’ясування обставин. І що ж ви хочете?

— Ігоре Борисовичу, ну… якось… Ми ж давно одне одного знаємо! — Льоха зробив невизначений жест рукою. — Та не міг Петро Іванович такою хімією займатись! Ми в це просто не віримо! Тут якась помилка!

— Підробка і збут фальшивих грошових знаків — особливо тяжкий державний злочин! І тут усі емоції, чутки, сумніви треба відкласти подалі! Це державна справа! Розумієте? Державна! Тому тут важливі тільки факти! А факти такі…

Ігор Борисович підвівся з крісла, пройшовся кабінетом у тяжкій задумі й далі вів:

Те, що я вам зараз скажу, — інформація для службового користування. Але, як ти, Олексійку, щойно сказав, — ми давно одне одного знаємо, і я сподіваюся на вашу розсудливість. Останні чотири місяці в Горобинівці невідь-звідки з’являються фальшиві гроші. Ми вже з ніг збилися, але знайти джерело появи фальшивок не можемо. їх небагато, проте вони є. А тут це… І ще. Дуже дивною є розбіжність у свідченнях Яни та її батька. Яна стверджує, що була пачка грошей, а сам Костенко це категорично заперечує. Чому? Може, це була пачка фальшивих грошей? Ну? Що ж ви мовчите?

Друзям і справді нічого було сказати. Михові, коли Яна сказала про пачку грошей, і самому спадало на думку те саме. Просто маячня якась! Ну, отримав премію, то навіщо це приховувати?

Миха, а слідом за ним і Льоха встали.

— Ну, що ж, Ігоре Борисовичу… Ми, звичайно, розуміємо… Справа дійсно державного значення. Тільки ми впевнені: Петро Іванович тут ні до чого. І ми це доведемо! Льохо, ходімо.

— Хлопці, не лізли б ви в це діло! Це вам не телефони у дівчат забирати[3]! Тут крутяться серйозні гроші, і злочинців ніщо не зупинить, розумієте ви це? Ніщо!

— Нас теж, — твердо відповів Миха.

— Єдине, що я можу для вас зробити, це оформити затримання Петра Івановича понеділком.

— Не зрозумів… — пробурмотів Миха. — У чому перевага, коли ви напишете в паперах, що Петро Іванович затриманий у понеділок?

— Є перевага, Михайлику, є. Ми маємо право затримати його на три дні. Тобто, у понеділок Петра Івановича треба буде везти до суду і визначати подальші дії. Я не сумніваюся, що суд вирішить взяти його під варту, бо виготовлення і збут фальшивих грошей, підкреслюю, дуже серйозний злочин. А тоді звільнити його пуде значно складніше. Ясно вам? Ось такі-от · крани… А так, виходить, що часу в нас буде до че тверга. Розплутаємо цю справу — і Петра Івановича Костенка буде звільнено без усяких ускладнень. А от якщо справа потрапить до суду. годі я повністю втрачаю контроль над ситуацією. Все буде так, як вирішить суддя…

Розділ 3

Собака, касирка

і лейтенант Бараболя

Друзі вийшли з міськвідділу міліції й повільно пішли по тротуару.

Поговорили… — буркнув Льоха, зі злості плюнувши на землю. — Та й уся музика.

Що не кажи… А дещо важливе ми все- таки дізналися, — задумливо проказав Миха й почухав за вухом.

Що, наприклад?

А от що! У Горобинівці ходять фальшиві гроші — це перше. Якщо ми знайдемо джерело, звідки вони з’являються, то доведемо невинність Петра Івановича, а отже, звільнимо його. І друге: дуже важливо вивести кінці з цієї пачки грошей. Якщо гроші в пачці справжні, всі питання відпадуть. Головне — з’ясувати, куди ця пачка поділася? І чому? Ну, і час для розв’язання цього питання ми маємо до четверга. А це теж втішає. Повертаймося до Яни.

Бечка навіть носом не повела, коли скрипнула хвіртка, — вона давно вважала Миху та Льоху своїми. Відтоді, як вони покинули альтанку, минуло понад годину, але Настя з Яною й далі сиділи там. Ба понад те, до них приєдналася мама Наталя. Побачивши хлопців, Настя схопилася на ноги:

— Ну?

За Настею на підхопились і Яна з мамою:

— Що там?

— Поки що нічого, але дещо ми все-таки від Слісаренка отримали. Маємо час до четверга. Якщо ми до четверга справу не розплутаємо, то Петра Івановича віддадуть під суд. Подальший перебіг справи спрогнозувати важко… Тож починаємо. Але ви, тітко Наталю, і ти, Яночко, не переймайтесь аж занадто. Я буду не я, якщо ми цю справу не розплутаємо! Так, Льохо?

За мість Льохи відповіла Настя:

— Ще б пак!

— Тітко Наталю, як називається фірма, де працює Петро Іванович?

— Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтозбут". Це в столиці, на Олександрівській, двадцять два.

— Ого! В самісінькому центрі, — зауважив Льоха.

— Так… Петрусь постійно лається, що машину поставити ніде. Він навіть останнім часом почав їздити на маршрутках. Там метро поруч, тож добратися не проблема.

— Ну, що ж, поїдемо до Петра Івановича на роботу, — сказав Миха.

— Тьотю Наталю, кому з його друзів ви більше довіряєте?

— Ти це про кого? — не зрозуміла Янина мама.

— Я про колег Петра Івановича: Василя Андрійовича й Андрія Степановича. Ми повинні комусь із них довіритись, у нас просто виходу немає, от тільки кому?

Тітка Наталя задумалася на мить, а потім знизала плечима:

— Я не знаю, кого вибрати… З обома Петрусь дружить давно… Ні, не знаю… Наче, обидва — нормальні хлопці…

З цим друзі й поїхали. Якийсь час їхали в маршрутці мовчки, а потім Льоха порився в кишенях і дістав монетку.

— Орел — Василь Андрійович, решка — Андрій Степанович, — сказав він, підкинув і зловив монетку. — Решка. Говоримо з Андрієм Степановичем.

— Льохо, ну, ти вже зовсім! — похмуро всміхнувся Миха. — Тут не до жартів! Ми ризикуємо свободою Петра Івановича, ти що, не розумієш?

Миха відвернувся і в задумі задивився у вікно. Вздовж дороги тягнувся густий сосновий ліс. Промайнула корова, поруч з якою на моторолері сиділа бабуся-пастух.

— Яка сучасна бабця, га! — несподівано розсміявся Миха, але тут-таки вмовк і, так само несподівано, додав: — Добре! Погодимося з вибором долі…

Але тут-таки виникла інша проблема. Прізвище Василя Андрійовича вони знали, — Фом’юк, а от прізвища Андрія Степановича немає. Кого, питається, шукати? Подзвонили Яні, та запитала в мами. Прізвище з’ясували — Уманський, За півгодини друзі були вже на прохідній «Нафтозбуту». На прохання щодо того, як можна