Читати книгу - "Прокляття РІздвяного Ангела, Arachne "

Наступного дня Дженна, все ще не знаючи, що робити з дедалі більшими дивностями, вирішила звернутися за порадою до своєї сусідки, Меггі Холмс. Меггі була жінкою років шістдесяти п'яти, з яскравими блакитними очима і густою сивою шевелюрою, яку вона завжди збирала в недбалий пучок. Її квартира, розташована поверхом нижче, була справжнім музеєм: полиці з книгами про міфи та легенди, старовинні предмети декору та завжди свіжі квіти у вазах.

Дженна постукала у двері, відчуваючи легке збентеження. Вона зазвичай не любила ділитися своїми проблемами, але ситуація з ангелом ставала надто дивною, щоб її ігнорувати. За кілька секунд двері відчинилися, і Меггі, одягнена в в'язаний кардиган і м'які тапочки, привітно посміхнулася.

— О, Дженно, люба, — вигукнула вона. — Що привело тебе до мене такого холодного дня?

- Меггі, мені треба з вами поговорити, - сказала Дженна, проходячи всередину. — У мене… дива вдома. Думаю, ви єдина, хто може допомогти.

Меггі запросила її на кухню, де пахло чаєм з корицею та ванільними кексами. Вони сіли за стіл, і Дженна почала розповідати про все: про дивну поведінку кота, зникаючі подарунки, перегоряючі гірлянди і обличчя фарфорового ангела, що змінюється.

Коли вона закінчила, Меггі задумливо потерла підборіддя.

— Ти кажеш, що це порцеляновий янгол? — перепитала вона, а її очі заблищали від інтересу. - Дуже цікаво. Стривай хвилинку.

Меггі встала і попрямувала до своєї книжкової полиці, де почала шукати щось серед старих, пошарпаних книг. Нарешті, вона витягла одну з них, з потертою обкладинкою і химерним золотим візерунком.

— Ось воно, — сказала вона, сідаючи назад. — Це книга про міські легенди та містичні предмети. Я чула про ангелів на зразок твого. Вони дуже рідкісні і, як правило, з'являються в руках тих, хто, сам того не знаючи, потребує змін.

Дженна насупилась.

— Змін? Які ще зміни? У мене все гаразд.

Меггі м'яко посміхнулася, ніби розуміючи, що Дженна обманює навіть саму себе.

- Легенда свідчить, що такі ангели були створені стародавньою відьмою, яка хотіла навчити людей доброті та щирості. Але ангели не "працюють" просто так. Щоб позбутися їхнього впливу, потрібно їх заслужити.

Дженна скептично примружилася.

- Заслужити? І як, на вашу думку, це зробити?

- Треба зробити три добрі справи, - відповіла Меггі, дивлячись на Дженну з теплотою. — І не просто формально. Вони мають бути щирими, такими, які тобі самій важко зробити. Це свого роду випробування.

Дженна пирхнула.

- Випробування? Звучить як сюжет для книги. Ви ж знаєте, що це все… казки?

Меггі тільки знизала плечима.

- Можливо. Але подумай сама: якщо ти вже пробувала решту, чому б не спробувати і це? Іноді те, що ми відкидаємо, є ключем до рішення.

Дженна замовкла, уп'явшись у чашку з остигаючим чаєм. Слова Меггі звучали абсурдно, але частина її, яка все ще не могла пояснити те, що відбувається, починала замислюватися. Може, справді варто спробувати?

Перед відходом Меггі простягла їй кекс і додала:

- Почни з малого, Дженно. Іноді добра справа – це просто відкрити своє серце.

Наступного ранку Дженна прокинулася пізніше, ніж звичайно. Зимове сонце ліниво пробивалося крізь щільні штори, заповнюючи кімнату м'яким золотавим світлом. Вона, як завжди, потяглася за телефоном, але замість звичного потоку повідомлень на неї чекала дивна тиша. Здивувавшись, вона спустила ноги з ліжка, відчуваючи легке занепокоєння, і попрямувала на кухню.

Дженна позіхнула і потяглася за кухлем, маючи намір налити собі каву, але зупинилася на півдорозі. Підлога кухні виглядала... дивно. На темному дерев'яному покритті було видно ледь помітні сліди. Вони нагадували маленькі відбитки, але не людські та не котячі — скоріше щось середнє між лапами та… пазурами? Сліди йшли від вікна до кухонного столу, де вчора ввечері стояла коробка із рештками різдвяних прикрас.

Дженна насупилась, нахиляючись ближче. Вона провела пальцем по одному з відбитків, але нічого не відчула — ні пилу, ні бруду, ніби сліди було завдано чимось невидимим.

— Леоніде, це що, твоїх лап справа? — гукнула вона, повертаючись до кота.

Але кіт сидів на підвіконні в кутку кухні і з явним страхом дивився у бік ялинки. Його хвіст нервово смикався, вуха були притиснуті до голови, а очі розширені, ніби він щойно побачив щось жахливе.

- Чудово, - пробурмотіла Дженна, випростуючись. - Тепер ти теж змовився з ангелом, так?

Вона мимоволі згадала слова Меггі про те, що ангела треба заслужити. Вчора це здавалося їй смішним вигадкою, придатною для старої казки, але тепер, дивлячись на дивні сліди та переляканого кота, Дженна відчула, як усередині неї здіймається легка тривога.

Підійшовши до ялинки, вона зупинилася. Ангел, що стояв на вершині, виглядав так само, як і вчора, але його позолочені крила немов сяяли трохи яскравіше, ніж раніше. Обличчя статуетки тепер здавалося їй не таким уже спокійним — ніби в куточках губ проступила легка усмішка.

— Може, це просто збігається — сказала вона собі, але голос пролунав невпевнено.

Вона повернулася до столу і сіла, задумливо дивлячись на кухоль. Ситуація ставала дедалі дивнішою, і її звичний скептицизм почав давати тріщину. Дженна згадала слова Меггі: "Почни з малого. Іноді добра справа - це просто відкрити своє серце".

Вона видихнула і рішуче встала.

— Гаразд, — сказала вона вголос, ніби звертаючись до ангела. — Якщо це справді твої штучки, подивимося, чого ти домагаєшся.

Внутрішньо Дженна все ще чинила опір. Вона не була впевнена, що вірить у містику, але відчуття, що з ангелом пов'язане щось більше, ніж просто антикварна цінність, не залишало її. Вона вирішила спробувати хоча б для того, щоб переконатися, що все це просто збіг.

Її першим кроком було скласти список. На аркуші паперу вона написала три пункти:

1. Допомогти комусь у біді.

2. Зробити добру справу для сусіда.

3. Примиритись з тим, кого давно уникала.