Читати книгу - "Таємниця Чупакабри, Леля Карпатська"

Одного дня до лікарні завітала перекупка. Привезла товари з Польщі. Дешевий одяг, продукти – жінки налетіли на те щастя, як ворони. Ярині одразу впали в око червоні коралі. Перекупка супила брови, намагаючись пригадати вартість прикраси.

– Вилетіло з голови! Взагалі не пам’ятаю їх!

Врешті вони домовилися про ціну. Ярина, усміхаючись, красувалася перед дзеркалом у приймальній. Вона не почула, як за її спиною стара терапевтка прошипіла: «Бери зі всім». Саме цими словами вона прив’язала сутність до нової власниці коралів.

Тієї ж ночі він вперше прийшов до неї. Дівчина так і не змогла забути той тваринний страх, який тоді пережила. Вона навчилася з ним жити, дозволила стати невід’ємною частиною себе. Він не чіпав її, тільки просив, аби в житті Ярини не було інших чоловіків. Про себе жінка називала його «Граф». Він був високим, худим і говорив з дивним акцентом. Обличчя Графа приховував крислатий капелюх. Колись біла сорочка з жабо та мереживними манжетами тепер мала жалюгідний вигляд. Довгі ноги в коротких кюлотах та шовкових панчохах здавалися ще тоншими. Ярина порівнювала його з великим породистим псом, який навчився ходити на задніх лапах. На зап’ястях та ногах у нього були кайдани, з’єднані товстим ланцюгом, які він тягав за собою, створюючи неймовірний гамір.