Читати книгу - "Кав'ярня моєї бабусі, Вікторія Грош (Rouce)"

Три дні потому.

На наступний день ми поїхали до магазину та купили там все що потрібно для фарбування стін та ще декілька дрібничок, які вкрай необхідні для ремонту. Їздили ми звісно довго, мало не пів дня, а після почали робити ремонт. У кав’ярні на стінах висять шпалери, тому ввечері ми встигли їх тільки обідрати. А це було важкувато. На наступний день Валентин подивився на стіни та сказав, що вони якісь не рівні. Оглянувши приміщення повністю, ми вирішили ще вирівняти стіни, тому весь день робили саме це, а ще й обговорювали з ним меню. Я й забула, що у нас схожі смаки на всі смаколики. Тому меню у нас обговорювалось до деталей, до самих смаків. І вирішили, що саме у день відкриття у нас повинно бути щось по типу Новорічного меню.

Сьогодні ми прийшли у кав’ярню у гарному настрої. Настав час фарбувати стіни червоною фарбою. А я ще згадаю навички малювання, тому на одній з стін у нас буде ще малюнок. Щось по типу літнього пейзажу, де буде річка, каміння, дерева та пташки.

Ми почали фарбувати стіну на якій буде малюнок, тому що треба, щоб фарба саме на ній швидше висохла. Тут раптом двері в кав’ярню відчиняються.

— Зачинено — сказала я та чоловік який відчинив двері все ж пройшов у приміщення. Я на нього подивилась та зрозуміла, що це власник кав’ярні навпроти. Він вчора майже весь день провів у своєму “раю кави” як він назвав своє місце та весь час дивився як ми працюємо.

— Що хочеш? — запитав у нього Валентин.

— Та так, зайшов подивитись чим ви тут намагатиметесь здивувати відвідувачів.

— А тобі то яка різниця? Дивись у свою сторону, а до нашої не лізь! — крикнула я, бо це мене вже стало бісити.

— Єво, спокійно — сказав Валентин, але емоція у нього була взагалі не спокійна. Він так само як я дивився на цього чоловіка з агресією.

— Добре. Піду краще, але на відкриття загляну, хочу подивитись чим ви будете здивовувати відвідувачів — сказав чоловік та вийшов з приміщення.

— Ну, ти бачив таке? Настрій своєю присутністю зіпсував — я кинула зі злості у банку з-під фарби валик. А після подивилась на друга, а на очах у мене виступили сльози. Валентин це побачив, тому поклав свій валик та підійшов до мене та обійняв.

— Заспокойся. Не треба нервувати через таких як він. Зробімо собі перерву хоча б на хвилин п’ятнадцять. Вип’ємо гарячого чаю — він випустив мене з обіймів та подивився на мене.

— Мг — я кивнула головою, що згодна зробити перерву, хоча ми тільки пів години тому почали.

Валентин налив з термоса в чашки чай, ми почали його пити. Я подивилась на друга, він уважно дивиться на мене.

— Що таке?

— Згадую яка ти — він усміхнувся — пам’ятаю, що ти завжди була емоційна... нічого не змінилось.

— Зовсім не змінилась?

— В плані емоцій — ні. А ось зовнішність, то — так. Ти маєш дуже чарівний вигляд.

— Дякую — сказала я, а після додала — ти напевно хочеш аби моє обличчя стало як он та фарба — я подивилась на фарбу, якою ми фарбуємо стіни.

— Навіть не думав — сміючись сказав друг — я просто кажу, що думаю — Валентин поставив свою чашку на поверхню, а після підійшов до мене — ти дійсно дуже гарна — я подивилась на нього, а в його очах я побачила ті блискавки, які були тоді коли ми зустрічались. Він на мене зараз дивиться так само.

— Ем... тільки не кажи що ти... — не встигла я договорити фразу як він мене поцілував у губи.

— Що я в тебе досі закоханий? — відпустивши мої губи сказав він та усміхнувся.

— Так.

— Так, я в тебе досі закоханий — він мене поцілував, ми почали цілуватись. От як можна відновлювати кав’ярню, якщо наші почуття знову спалахнули один до одного?

— До речі, а щодо кав’ярні навпроти у мене є хороша ідея як зіпсувати настрій тому чоловіку.

— І яка ж ідея?

— Зробимо анонімний дзвінок. І його кав’ярню будуть перевіряти по всім пунктам. Нехай понервує.

— А ти можеш таке зробити?

— Один дзвінок і до нього приїдуть. Неочікувана перевірка — це стрес. Мені це дуже знайомо — Валентин посміхнувся та взяв телефон, а після набрав якийсь номер. Ось це він звісно придумав, але це якось низько, робити проблеми своїм конкурентам чи ні? Хоча чого не зробиш аби зіпсувати настрій людині, яка зіпсувала настрій тобі. А саме в нашій ситуації.

Після п’ятнадцятихвилинної перерви ми продовжили працювати. Фарбуючи стіни, ми побачили як до кав’ярні “Pasión del Café” під’їхала чорна автівка. З неї вийшло декілька чоловіків та пішли у середину.

— Ну, все “веселий” день для нього почався. Якщо у нього є якісь серйозні проблеми, то кав’ярні на деякий час можна сказати “Па-па” — сказав Валентин.

— А це не занадто...

— Єво, це жорстка конкуренція — перебив мене друг — чого не зробиш аби ти був кращим. Я знаю зі свого досвіду. Мені такі підлості робили конкуренти. На щастя їм нічого не вдавалось, бо причепитися не було до чого, але нерви потріпали тільки так.

— Хоч би той чоловік не подумав, що це ми зробили.

— Думаю, що він здогадається... якщо не дурень. А до нас перевірка не прийде, бо поки що немає чого перевіряти. Ця ж кав’ярня на ремонті ж, тому ми можемо спокійно робити ремонт.

Минуло декілька годин. Чоловіки вийшли на вулицю, сіли в автівку та поїхали. А після ми побачили як власник кав’ярні вийшов зі свого “раю”. Але по ньому не можна було сказати, що він у гарному настрої. Чоловік запалив цигарку, а його погляд був прикутим до нашої кав’ярні. Схоже, що він не дурень, бо через декілька хвилин підійшов до дверей нашої кав’ярні. Хотів було відчинити двері, але я їх зачинила на ключ. На що він декілька разів смикнув за ручку, а після крикнув.

— Зізнайтеся, це ж ви зробили?! — ми ніяк не відреагували на його слова. А по ньому можна було сказати, що у кав’ярні дійсно були проблеми, але схоже не великі, бо все працює. А було б все ж добре, якщо б ту кав’ярню зачинили. Бабуся сказала, що вона працює лише пів року, і най би так було, щоб вона лише ці пів року пропрацювала і фініш роботи у них був саме сьогодні... але ні... все працює як й працювало. Та нам на це ніколи дивитись, адже ми фарбуємо стіни. А вже завтра я почну малювати картину. І нам головне, щоб вчасно все встигнути та тридцять першого грудня зробити відкриття.