Читати книгу - "Попіл Бажань , Mari belyzenko"

Еліна відчувала, як світ довкола неї стає все тіснішим. Артем був завжди поруч: коли вона прокидалася, він готував сніданок; коли йшла на роботу, проводжав її до дверей і стояв у тіні, чекаючи її повернення. Він здавалося ідеальним, але ця ідеальність була задушливою.

Одного вечора вона вирішила поговорити з ним.

– Артеме, – сказала вона, обернувшись до нього, коли вони сиділи на дивані. – Ти маєш… трохи відійти. Дати мені простір.

Він нахилив голову, уважно вдивляючись у її обличчя.

– Простір? – його голос був м’яким, але з прихованим лезом.

– Так, – вона відвела погляд. – Я потребую часу для себе. Не можу бути постійно з кимось поруч.

Він посміхнувся, але ця посмішка була холодною.

– Я розумію, – сказав він. – Ти відчуваєш сумніви. Але це мине.

– Це не сумніви! – голос Еліни піднявся. – Ти поводишся так, ніби я твоя власність.

Його очі на мить спалахнули, а обличчя стало жорсткішим.

– Але ти ж моя, – сказав він тихо. – Ти сама це побажала.

Вона підвелася з дивана, відчуваючи, як її охоплює паніка.

– Це була помилка! Я не знала, що це… що ти! Я не хотіла цього!

Артем теж підвівся. Він був вищим за неї, і його постать, здавалося, затінювала кімнату.

– Ти хотіла, – він зробив крок до неї. – Ти сказала це сама. І я тут, щоб зробити тебе щасливою.

– Але це не те, чого я хочу! – її голос зламався. – Це… це ненормально, Артеме.

Він простягнув руку, торкнувшись її щоки. Його пальці були теплими, але від цього дотику по її шкірі пробіг холод.

– Ти говориш те, чого сама не розумієш. Любов не може бути “нормальною”. Вона або є, або її немає. А я – це твоя любов.

Еліна відштовхнула його руку.

– Я не хочу тебе!

Ці слова, здавалося, обпалили його. Його обличчя застигло, а очі потемніли.

– Не кажи так більше ніколи, – його голос був тихим, але в ньому відчувалася загроза.

Вона відступила назад, схопившись за стіл, на якому лежала книга. Її пальці тремтіли, але вона знову торкнулася обкладинки.

– Це через неї, правда? – вона крикнула, піднімаючи книгу. – Це все через цю кляту книгу!

Артем зробив крок до неї, але цього разу його рух був різким, майже хижим.

– Поклади її, – сказав він, і в його голосі вперше прозвучав страх.

Еліна зчепила книгу міцніше, відчуваючи, як у ній піднімається відчай.

– Якщо я її знищу… ти зникнеш?

Його очі спалахнули вогнем.

– Не смій, Еліно. Я існую лише для тебе. Якщо ти знищиш її, ти втратиш мене. І не тільки мене.

– Що ти маєш на увазі? – її голос затремтів.

– Ти віддала частину себе, щоб створити мене, – сказав він, його голос був майже благанням. – Якщо книга зникне, ти вже ніколи не будеш такою, як раніше.

Вона застигла, вагаючись. Його слова здавалися правдою, але чи могла вона йому вірити?

– Ти брешеш, – прошепотіла вона.

– Ти знаєш, що ні, – сказав Артем, і його обличчя стало спокійним, навіть сумним. – Ти зв’язана зі мною сильніше, ніж ти думаєш.

Еліна затулила обличчя руками, відчуваючи, як сльози котяться її щоками.

– Що мені робити? – прошепотіла вона.

Артем обережно наблизився до неї, опускаючи руки на її плечі. Його дотик знову був м’яким, але вона більше не могла відчути в ньому розради.

– Жити зі мною, – сказав він. – Ми створені одне для одного.

Її пальці все ще стискали книгу, але вона більше не знала, чи зможе її відпустити.