Читати книгу - "Ілюзорний світ кохання, Тея"

  — І найгірше, — продовжила я, — що жінка звинувачує в цьому себе. "Я пересолила борщ" або "недостатньо добре випрасувала сорочки". А насправді це все не має значення.

  Дарина зітхнула.

  — Мені здається, суть в тому, що жінка створює комфорт для інших, але забуває про себе. А коли це відбувається, зникає щось важливе — пристрасть, радість, справжність. І ось тоді чоловік іде. Не тому, що вона погана, а тому, що в стосунках більше немає життя.

  Я на мить замислилася, дивлячись у чашку.

  — Знаєш, я часто думаю, як би до цього поставився він. Мій майбутній чоловік. Що для нього важливо? Чи він чекає від мене, щоб я була  "добротною господинею"?

  Дарина засміялася:

  — Якби він зараз нас почув, я впевнена, він би розсміявся.

  — Хочу вірити, що йому важливіше інше. Щоб ми могли підтримувати одне одного, надихати. Бо для мене стосунки — це не про те, хто скільки разів приготував вечерю. Це про те, чи ми щасливі разом.

  — Ти маєш рацію, — сказала Дарина, м’яко. — Якщо це твоя людина, він буде твоїм партнером, а не оцінювачем борщів.

  Я усміхнулася, відчуваючи полегшення від цієї розмови. У кафе запанувала м’яка тиша, і я зрозуміла, що ці думки тепер здаються менш гнітючими. Я зрозуміла, що всі ці ярлики — лише чергові умовності. Може, чоловіки й не шукають “добротну господиню”? Може, вони шукають щось більше? Бути господинею   це лише одна з ролей, яку ми можемо грати в житті. Але вона не повинна ставати єдиною місією. Ми маємо бути більше, ніж просто доглядачками дому. Ми повинні жити в гармонії з собою, не забуваючи про власні мрії й бажання.

  Я вже давно відмовилася від думки, що маю відповідати суспільним стандартам. Я не хочу бути “добротною господинею”, якщо це означає забути про себе. Я хочу бути справжньою, такою, якою я є, і вірю, що ти зможеш мене зрозуміти.

  * * *

  Колись я почула фразу: “Усі пари по-своєму щасливі, але однаково нещасні.” Кожна пара має свою історію, свої уроки й випробування, свій шлях, який вони мають пройти разом. Чи він буде довгим, чи коротким — це їхній вибір. Немає одного рецепта для всіх.

  Якби ти запитав мене, яку пораду я дала б своїм дітям про стосунки, я б сказала: “Поважайте одне одного, цінуйте, дбайте, насолоджуйтеся часом, проведеним разом. І одного дня ви прокинетеся від дзвінка у двері — це приїхали ваші онуки.”

  Я знаю, що коли ми зустрінемося, тобі буде важко зі мною, але ти впораєшся, ти сильний. Я знаю, що ти не будеш сенсом мого життя, у нього є інші сенси, але ти будеш просто частиною його, людиною з якою ми будемо проживати те саме життя.

  Найдивовижніше те, що я не знаю, як ти виглядаєш, не бачу, як ти одягнений, але відчуваю тебе. Відчуваю твою енергію, її силу й тепло. Це як магніт, невидимий, але такий реальний. Ти відчуваєш це також, чи не так? І коли прийде час, ми впізнаємо одне одного серед тисячі облич, навіть не обмінявшись словами. У наших серцях народиться впевненість, яку неможливо пояснити, але вона буде очевидною.

  Однак іноді мені здається, що я вже знаю тебе. Неначе десь в іншому житті наші шляхи вже перетиналися. Спогади, які я не можу пригадати, спливають, коли я думаю про тебе. Щось давнє, незбагненне, наче сліди минулих життів. Може, ми вже колись зустрічалися? Чи це просто гра уяви?

  І якщо так, то ким ми були тоді? Відповіді на ці питання приховані в нашому минулому, але я відчуваю, що незабаром нам доведеться дізнатися правду. Можливо, саме там — у минулому   захована відповідь на питання, хто ми одне для одного.

  Те, що було забуто, повернеться, і тоді все стане на свої місця…