Читати книгу - "В переговори не вступати, Очерет"

 - Хмм... Кажеш, коней вимагають? Хочуть, щоби їх випустили? А термін на роздуми вони дали тобі? Якщо дамо їм, що хочуть, вони відпустять бранців?

 - Та я що, питав їх? – Кефрон гірко посміхнувся. - Скажи, Любомире, ось ти статут Імперської Варти знаєш?

 - Ну... приблизно.

 - Ну так ось, - капитан прочистив горло и почав цитувати: - “Пункт 29. Будь-хто, хто зі злим наміром здійснює викрадення громадян Імперії та вимагає в обмін на їх повернення викуп чи виконання будь-яких висунутих ним вимог, або ж загрожує застосуванням руйнівних заклинань чи іншої руйнівної сили у разі невиконання вищезгаданих вимог, вважається державним злочинцем. У разі виявлення Вартою осіб, які підпадають під наведені вище умови, слід у переговори з ними не вступати і вжити негайних заходів до взяття їх під варту, а у разі неможливості - до негайного умертвіння”. Зрозумів? "У переговори не вступати"...

 - Дозвольте звернутися, пане капітан! - десятник Добриня підбадьорився, знайшовши, мабуть, спосіб загладити свою провину.

 – Ну?

 - То, може, дамо їм коней та з міста випустимо, а там засідку влаштуємо? Тільки вони за ворота, а тут ми їх – хоп! - І прижучимо!

Кефрон здивовано підняв брову.

 - Думаєш, вони там усі геть дурні? Вони, напевно, когось із полонених із собою візьмуть, хто чином вище. І тільки засідку вчують, одразу їм ножиком по горлу – чик! Ні, так не піде...

 - А може це... - солдат, якого відправляли за Любомиром, зніяковіло смикав у руках свій шолом. - Ну... Вони ж, крім коней, ще їжу просили. То може, отруту їм у їжу підсипати? Он бабуся Зоряна може приготувати.

 - Ні, - Любомир рішуче відкинув цей варіант. - А якщо вони спочатку бранцям дадуть їжу скуштувати? Крім того, Аркран хоч і слабкий, але маг. Раптом відчує?

 - Гей, щури імперські! - посилений заклинанням голос долинув із вікна ратуші. – Подумали над моїми словами? Я чекаю ще дві години, а потім почну випускати цим свиням кишки!

 - Хвости Ашгана ... Куди не кинь, все клин - Кефрон роздратовано почухав потилицю. – І випустити їх не можна – губернатор нам потім макітри повідвертає. Що ж, чарівник, зовсім ніяк?

 — Стривай... — іскра здогадки промайнула в очах Любомира. - Пане раднику, чи можна вас на пару слів?

 - Так-так, що вам завгодно? - низенький Герш підійшов до мага, нервово смикаючи свою золоту фібулу.

 - Ви ж були там, усередині. Де перебувають бранці?

 - Е... У залі нарад там, де їх і захопили.

 - Ні, конкретніше. Де саме у залі?

 - Ну... Вони сидять на підлозі в центрі зали... Там стіл до цього стояв, за яким ми засідали... Ці лиходії зігнали всіх у купу і посадили на підлозі...

Любомир задумливо пошкріб підборіддя.

 - Хм. У центрі зали... Десять... П'ятнадцять... Хвости Ашгана, яка тут відстань... Скажіть, а архітектор Горацій теж там, усередині?

 - Е... Ні, він сьогодні повідомив, що хворіє, і був відсутній на зборах.

 - Чудово. Кефрон, у тебе в казармах штурмові мотузки з гачками знайдуться?

 - Так, є в арсеналі. А тобі навіщо, чародій? Ніяк через дах задумав лізти? Чи через вікна? Не раджу...

 - Ні, не через дах та не через вікна. Стривай, дізнаєшся все. Пішли когось за мотузками, хай ще принесуть пару мішків і побільше пергаменту. І нехай хтось сходить і приведе сюди високоповажного Горація - мені знадобиться його допомога.

 - Дозвольте! - обурився Герш. - Але пан архітектор хворий!

 - Нічого йому не буде, це ненадовго. Якщо треба, нехай на візку його привезуть.

Капітан міської варти обернувся до своїх підлеглих:

 - Усі чули? Мишко, Октавію, мухами в арсенал, принести все, що пан чарівник наказав! Добриня, а ти іди доправ сюди пана архітектора! І швидко! Одна нога тут, інша в польоті.

 - Слухаюсь, пане капітан! - бадьоро відповів десятник і пробурчав собі під ніс: - Вже стрибаю... Задом хитаю.

На його щастя, Кефрон не почув останніх слів свого підлеглого. Ним цієї миті оволоділи інші думки. Він не міг збагнути, як Любомир збирається використовувати мотузки з мішками. І вже йому було невтямки, чим магу може допомогти старенький, дихаючий на ладан міський архітектор.

Любомир тим часом знову звернувся до Герша:

 - А тепер, пане раднику, постарайтеся точно пригадати, хто де сидить...

***

Члени міськради, що збилися в купу, сиділи на дощатій підлозі, злякано ляскаючи очима, не в силах повірити, в яку халепу вони потрапили. Бельмастий і Беззубий, сівши верхи на стільці, тримали бранців під прицілом арбалетів. Трипалий нервово ходив туди-сюди по кімнаті. Мовчун, сидячи біля вікна, чистив нігті наконечником арбалетного болта. Аркран розтягнувся на підлозі, упершись спиною в стіл (перекинутий набік, він лежав навпроти вибитих вхідних дверей, служачи укриттям на випадок повторного штурму). Чарівник розсіяно крутив у руках маленький ритуальний кинждальчик з рукояттю у вигляді крил кажана, а перед ним на стільці були розставлені пляшечки з чаклунськими еліксирами та суспензіями.

 - Якого Ашгана ми тут чекаємо, володарю? - не витримав Трипалий. - Вони ж просто час тягнуть! Кігті рвати треба!

 - Куди ти кігті рвати зібрався, друже мій ситний? - чародій застромив свій кинджал у підлогу. - Не бачиш – обклали з усіх боків.

 - Можна взяти пару цих товстобрюхів... Я б узяв ось цих двох, - Бельмастий по черзі тицьнув арбалетом у Брума та Марісу. - Прикриємось ними і так підемо.

 - Н-н-не треба! - Занила голова ради. – Будь ласка, відпустіть нас! У мене є зв'язки у свиті губернатора, вас помилують, якщо ви здастеся!

“Ну-ну. Знаю я, люба, які у тебе там "зв'язки"” - подумки реготнув чародій.

 - Пащу закрий! - прогарчав Бельмастий, прицілившись у жінку з арбалета. - Чи допомогти?

 - Ні... Пішки далеко не підемо, - похитав головою Аркран. - Так нас можуть наздогнати королівські рейнджери. А вони порозумніше будуть за цих телепнів... Тоді нас і бранці не врятують. Треба чекати, доки приведуть коней...