Читати книгу - "Сонати кохання, Олександр Гребьонкін"

- Дякую! Як несподівано!

На обличчі її було помітне хвилювання. Вона поставила на тумбочку червону сумочку та зняла чобітки.

У чорному піджаку та таких же штанах Аріна виглядала елегантно.

Вона ходила по квартирі плавною ходою, мов королева.

– У вас цікаво.

Вона показала пальчиком на стіни.

- О, так, - посміхнувся я. – Це африканська маска. А поряд приблизний портрет жителя Атлантиди. А те, до чого ви доторкнулися – старовинна сопілка...

Вона щось відповідала, я розповідав, принагідно розглядаючи її з цікавістю, милуючись нею.

Вороново-чорні кучері її були зібрані у вузол. Я чомусь одразу представив їх розпущеними, спадаючими на плечі. Чорний піджак на ній ледве досягав стегон. Вони гладкими півколами з западинками різко виділялися убік. Тісні штани підкреслювали красу тіла. Буквально на мить я уявив, як вона виглядає оголеною, і видіння відразу зникло.

Що це - манія? Чи я закохався?

Я підійшов до неї ближче.

- Аріно, я вас шукав! Я так довго вас шукав!

- Шукали? Навіщо? - запитала вона, посміхаючись одними губами.

– Я хотів з вами зустріти Новий рік!

- Зі мною? Приємно... Несподівано...

Вона трохи збентежилася.

- Знайшов випадково ваш телефон... Пам'ятаєте, ви писали мені його на листочку?

Вона пригадала:

- Так, так.... Але вам, мабуть, важко було знайти мене, Назаре Максимовичу. Телефон старий, кабель вирізали... Другий тиждень ніяк не можуть відремонтувати.

- Я так і подумав. Але дуже хотілося вас побачити. Я навіть думав, що збожеволію, не побачивши вас, - зізнався я.

- Ну що ви!

- Саме так!

- Ах, Назаре...

Я підійшов до неї і міцно обійняв її.

- Я такий радий, що вас знайшов!

І поцілував її раз, другий, третій. Вона ніяк не відповідала на поцілунки, але й не виривалася. Просто була покірна моїм пестощам.

А потім, після прояву цієї палкості, вона лише раз легко мазнула губками по моїй щоці.

Який час ми так і стояли. Я обіймав її. Вона мовчала і не пручалася, ніби спіймана й присмиріла птаха.

Я чув її запах, дбайливими рухами долоні погладжуючи її волосся, спину.

- Ох, Назаре Максимовичу, який ви пристрасний, - промовила тихо. - Чи час зараз...

- Я пристрасний? А ви? – хрипко прошепотів я.

Не чекаючи відповіді, я запечатав поцілунком її вуста.

Потім спитав ще раз пошепки:

- А ви? А ви?

Вона мовчки кивнула, тремтливо дихаючи. Я помітив. як вона палає, ледве стримує себе.

І раптом вона почала швидко цілувати моє обличчя. Її почуття вийшли з-під контролю. Я окреслив її спину, стиснув обійми. Я цілував, мої руки опустилися нижче, обвели широкі дуги стегон…

Вона з усмішкою прибрала мої руки.

- Все, все, все... Назаре... Максимовичу, не пустуйте... Зараз не час і не місце...

Все повернулося на круги свої. Вона опанувала себе, хоча стікала соком, як тече стиглий виноград.

- Н – не треба. Нічого не треба, - уривчасто додала Аріна.

- Так, добре…

Мені не хотілося ламати її, підкоряти, чинити насильство над нею. Я й так зробив хід конем. Цього поки що достатньо.

- Ну, я провела вас у вашу оселю, подивилася, як ви живете. А зараз... мені вже час, на мене чекають...

Вона зніяковіло дивилася вбік.

- Я вас проведу, - сказав я.

- Добре… До речі, якщо бажаєте -  запишіть мій новий номер. Раптом зателефонувати надумаєте...

 2.

У тій зустрічі, під час снігопаду, для мене самого було багато чого незрозумілого. Я себе лаяв за квапливість, водночас міг похвалитися й тим, що вчасно стримав свою пристрасть, свої емоції. Аріна була явно не з тих жінок, до яких потрібно було виявляти надмірну наполегливість. І хоча ця зустріч коштувала мені  фізичних мук і душевних мук під час майже безсонної ночі, я спробував забути Аріну.

«Зрештою, у неї ймовірно є чоловік, чи наречений. Навіщо мені лізти нахрапом у її життя?».

Одночасно, Аріна була поруч зі мною цілодобово. Її образ був завжди поруч, її очі дивилися звідусіль, з усіх кутів ... Я ніколи не бачив її голою, але і в такому вигляді вона приходила до мене.

«Якщо вона одружена – навіщо дала свій телефон, тоді, того серпневого дня? Та й під час нашої останньої зустрічі... Ах, чому я не спитав у цієї хазяйки з ким вона жила на квартирі?»

Загалом, Аріну забути у мене не виходило і дуже хотілося їй зателефонувати. Але я хотів знайти хоч якийсь привід.