Читати книгу - "У тиші зникають, Taras Havrysh"

Ранок.

Едгара розбудив звук СМС.

Він розплющив очі, простягнув руку до телефону на тумбочці.

«Нарада о 7:00. Без запізнень.»

Він потягнувся, аж у кістках щось хруснуло.

Потім відчинив вікно.

Холодне ранкове повітря наповнило кімнату.

Перед ним розкинувся неймовірний краєвид — з вершин пагорбів униз стікав густий туман, а за ним намагалося пробитися сонце.

"Оце так картина."

Він змолов кавові зерна, засипав у турку, додав воду.

Дім наповнився насиченим ароматом свіжої кави.

Він вийшов у двір з чашкою і побачив сусідку.

Віра вже працювала на городі, з самого ранку.

"Оце працьовита жіночка…"

Відділок. Нарада.

Едгар увійшов до кабінету, де вже сиділи його колеги.

— Отже, сьогодні вночі зникла група туристів, — начальник зачитував звіт.

— Чоловік, 33 роки. Жінка, 29 років. Їхня малолітня дочка, 8 років.

— Рушили на вершину гори з наметового містечка. Пропали.

— На зв’язок не виходили, ніхто їх не бачив.

Коротка пауза.

— Родичі звернулися до нас після невдалих спроб додзвонитися.

— ДСНС та поліція займаються пошуками. Станом на зараз – результатів немає.

Хтось зітхнув.

— І знову ці самовпевнені туристи… — пробурмотів один з оперів.

— А потім їх весь район шукає.

Начальник єхидно посміхнувся.

— Нам не звикати.

Пауза.

— Всі вільні. По робочих місцях.

Кабінет №7

Едгар сів за стіл, почав розкладати речі по шухлядах.

Різкий біль.

Він вдарив ногою об край столу.

— Чорт…

Зігнувся, щоб перевірити, чи не зіпсував взуття, але…

Його очі зачепилися за щось дивне.

На самій нижній частині столу була ледь помітна панель.

Едгар забув про біль.

Він натиснув пальцями, і передня панель легко відпала.

Порожній відсік.

"Щось є всередині."

Він засунув туди руку.

На дотик — щось тверде, шорстке.

Він витягнув предмет.

Папка.

"Що ж ти ховаєш?"

Він відкрив папку.

Перше фото.

Озеро.

Ймовірно — те саме, про яке говорила Віра.

Наступне фото.

Будинок на березі.

Видно, що його ремонтували.

Ще фото.

Коло будинку — елітні позашляховики.

Поруч — чоловіки у темному одязі.

Хтось схожий на водія.

Едгар провів пальцями по краю папки.

"Що це означає?"

Він гортав далі.

Клаптик паперу.

На ньому написано:

«68-97-34»

«Чорний Ангел».

"Що за код? Що за Чорний Ангел?"

Його роздуми перервав стук у двері.

Едгар миттєво закрив папку, засунув її назад у сховок.

— Заходьте!

Двері відчинилися.

На порозі стояла Ліна.

— Едгар, у нас виклик про незаконну вирубку лісу.

— Майже всі задіяні в пошуках туристів, тож я хочу, щоб ти поїхав зі мною.

Едгар видихнув, провів рукою по обличчю.

— Гаразд, дай мені п’ять хвилин, і я спущусь.

Ліна кивнула.

— Буду чекати в машині. І краще візьми плащ або парасолю — схоже, буде дощ.

— Дякую за турботу.

Ліна посміхнулася і зачинила двері.

Едгар знову глянув на сховок у столі.

"Це щось важливе."

Він поставив папку назад, закрив відсік.