Читати книгу - "«наречена» свого шефа, Alina Pero"

Ювелірний магазин зустрів мене блиском вітрин і приглушеним світлом, що створювало атмосферу вишуканості та розкоші.

Я підійшла до продавця — елегантного чоловіка років п’ятдесяти у бездоганному костюмі.

— Добрий день, я прийшла забрати замовлення. Ось номер.

Чоловік швидко пробігся поглядом по записці, усміхнувся й кивнув.

— Звичайно, хвилинку.

Поки він ішов у підсобку, я мимоволі розглядала вітрину.

Каблучки, кольє, браслети… Усе випромінювало блиск, розкіш і якусь невловиму обіцянку щастя.

— Ось ваше замовлення.

Я повернулася. Продавець подав мені маленьку, оксамитову коробочку темно-синього кольору.

Я обережно взяла її.

— Дякую.

— Будь ласка. Вона… справді особлива, — загадково сказав він.

Я лише кивнула і вийшла з магазину.

На вулиці дув теплий травневий вітер.

Я стояла на тротуарі, стискаючи коробочку в руці.

Щось у ній було таке… привабливе.

«Просто подивлюся», — переконувала я себе, хоча вже знала, що програла власній цікавості.

Я відкрила коробочку.

І ледь не забула, як дихати.

Каблучка була витвором мистецтва.

Тонке, елегантне золоте кільце, що звужувалося посередині, підкреслюючи головний елемент — діамант.

Він не був надто великим, але ідеально чистий, сяючий, як крапля замерзлого світла.

Я несвідомо провела пальцем по металу.

Ідеальна.

«Якби мені колись освідчувалися, хотіла б саме таку…»

Я зітхнула.

Невідомо, кому вона призначалася, але точно комусь дуже особливому.

— Лише на хвильку…

Я озирнулася. Людей навколо майже не було.

Цікаво… як вона виглядатиме на моєму пальці?

Перед тим, як мій здоровий глузд устиг протестувати, я вже  надягала каблучку.

Ідеально.

Сіла, як рідна.

Я милувалася нею, повертаючи руку так і сяк, ловлячи відблиски сонця на діаманті.

Вона ніби створена для мене.

Я всміхнулася.

Ну все, ще трохи — і зніму.

Я взялася за каблучку, щоб зняти її…

І вона не зрушила з місця.

Серце зробило тривожний удар.

Я спробувала ще раз.

Сильніше.

Але каблучка навіть не ворухнулася.

Ще раз.

І ще.

«Що за…»

Палець уже трохи почервонів, але проклята прикраса залишалася там, де була.

Я завмерла.

Що тепер?!

Каблучка, яку я мала віддати Гордію.

Його коштовна, ідеальна каблучка.

Яка застрягла на моєму пальці.

«Я приречена».