Читати книгу - "Закохана у боса , Кетрін Сі"

— Особливо, коли дехто розраховував зайняти це місце.

Я насторожено глянула на неї.

— Ти про Луїзу?

— Ага. Вона давно тут працює й була впевнена, що керівником призначать її. Але, як бачиш…

Лінь знизала плечима, а я тихо видихнула.

— Тепер зрозуміло, чому вона так на мене дивилася.

— Не звертай уваги. Вона може бути різкою, але якщо доведеш, що справді хороша в роботі, то, можливо, змінить думку.

Можливо. Але, судячи з її виразу обличчя, це буде нелегко. Вона вважає мене ворогом. 

☆

Офіс спорожнів ще годину тому, але я залишилася. Хотіла впорядкувати документи, розкласти все по папках, щоб завтра не починати день у хаосі. Організованість – шлях до успіху. 

Тепер же, коли я вийшла на вулицю, виявилося, що за вікном вже ніч, а місто майже затихло.

Давно я не затримувалася на роботі. Навіть якась ледь вловима ностальгія за тими часами, коли я була лише стажером і, майже щодня, йшла додому у такий час. 

Я дістала телефон, відкрила додаток таксі — очікування понад пів години.

— Чудово, — пробурмотіла я, стискаючи телефон у руці.

Громадський транспорт уже не ходив, залишалося два варіанти: або чекати, або йти пішки. І оскільки стояти тут ще пів години здавалося жахливою ідеєю, я вибрала другий варіант.

Вітер був прохолодний, і я натягнула куртку щільніше, коли позаду почувся гул двигуна.

Чорний автомобіль сповільнив хід і зупинився поруч. Вікно опустилося.

— Вам завжди подобається ходити пізно ввечері самій?

Я миттєво впізнала голос.

Емір.

Він спирався на підлокітник, тримаючи одну руку на кермі, а в темряві його очі здавалися ще глибшими.

— Водій таксі вирішив, що моєму терпінню варто кинути виклик, — я зітхнула.

Емір кивнув у бік пасажирського сидіння.

— Сідай.

Я закліпала очима.

— Але ти ж живеш у іншому кінці міста…

— І що? — він знизав плечима. — Я не залишу тебе тут саму.

Я трохи вагалася, але зрештою відкрила двері та сіла в машину.

— Сподіваюся, я не заважаю твоїм планам.

— Я не настільки зайнята людина, як тобі здається, — відповів він і рушив з місця.

Ми їхали тихими нічними вулицями, і я зрозуміла, що вперше за день змогла просто видихнути.

— Як минув перший день у ролі керівника? — запитав Емір, не відводячи погляду від дороги.

Я хмикнула.

— Ну, я поки що не зруйнувала компанію, а це вже непоганий початок.

Він усміхнувся.

— І як тобі команда?

Я подумала про Луїзу, про її погляди та стриману неприязнь.

— В основному — хороша. Дехто ще не зовсім у захваті від мене, але це питання часу.

— І ти не сумніваєшся, що зможеш із цим впоратися?

Я повернула голову до нього.

— Ти ж мене знаєш. Я не здаюся.

Емір кивнув, і між нами знову запала тиша. Але цього разу вона була не напруженою, а спокійною.

Зрештою, ми під’їхали до мого будинку, і я відстебнула ремінь безпеки.

— Дякую за підвезення, — сказала я, відкриваючи двері.

— Делайла.

Я повернулася до нього.

— Ти чудово впоралася.

Я завмерла.

Його голос був таким… впевненим. Наче він дійсно так вважав.

— Спокійної ночі, — додав він, і я вийшла, зачинивши двері.

Його машина плавно рушила з місця, залишивши мене одну перед будинком.

Я ще кілька секунд дивилася вслід червоним вогням фар, перш ніж зробити глибокий вдих і нарешті зайти всередину.

Я не знала, що думати. Але точно відчувала одне — після цього дня все вже не буде таким, як раніше.