Читати книгу - "З ним безпечно , То Софія"

Нарешті ми прибули в Одесу. Вдихаю на повні груди морське повітря — воно зовсім інше, ніж у нас вдома. Чисте, солоне й обіцяє пригоди. 

Нас вже чекає автобус, який відвезе до місця призначення. Людей — море: молоді вихователі, дівчата, хлопці... 

— Оце вже цікавіше, — штовхає мене Ірина, не відводячи очей від хлопців. — Тільки не роби з себе святошу, — додає, помітивши мій невдоволений погляд. — Ми сюди приїхали відриватися! Ти просто зобов’язана з кимось познайомитися. Порівняєш — і зрозумієш, з ким маєш справу. 

— Знаю, на що ти натякаєш… Але чому ти так не любиш Антона? 

— Люба, я ж бачу, як ти змінилася з ним. Із легкої, смішливої дівчини ти перетворилась на рішучу тітоньку з вічною тривогою в очах. Це добре — бути відповідальною, але не у вісімнадцять же років! Замість тусити — сидиш вдома, бо без нього не кроку. Ти не розповідаєш мені всього, але я бачу. Бачу більше, ніж ти думаєш, — каже вона тихо, з теплою тривогою в очах. — І ще. Він навіть не подзвонив. Ось тобі і вся його "турбота". Відкрий очі. Ти йому не потрібна. Він тебе просто використовує. 

— Заходимо та займаємо свої місця! — гримить голос водія, перериваючи нашу розмову. Іра тільки стискає губи й кидає на мене останній промовистий погляд. 

Дорогою ніхто не говорить — усі втомлені після потяга. За вікном то з’являється, то зникає море. Я дивлюсь і мрію: от би зараз купатися, а не душитися в автобусі. 

Нарешті ми приїхали. Свіже повітря б’є в обличчя — і це справжній кайф. Оце вже точно море, справжнє, а не те, що в місті. Я вдихаю на повні груди, не можу надихатись. Іра поруч, така ж бліда, як її футболка. 

— З тобою все гаразд? — запитую, здивована її виглядом. Такої блідої я її ще не бачила. 

— Та все нормально. Дорога просто вимотала, — каже вона тихо. Надто тихо. Де ж її фірмові шпильки і сарказм? 

Натовп метушиться — кожен намагається першим забрати речі й зайняти кращу кімнату. Я допомагаю Ірі тягнути її валізу, позаду нас Ліза мучиться зі своєю. Ще на вокзалі в неї повилітали всі колеса — і вона категорично заперечувала, що то її валіза, бо ж “нова, бабуся з Італії передала!” Потім ходила і збирала ті нещасні колеса по платформі. Сміх і гріх. 

Нарешті ми в кімнаті. Два ліжка, дві тумби, маленька шафка — скромно, але затишно. Добре, що будемо жити тільки вдвох. У сусідній кімнаті оселилися Роза з Лізою. Клас! Подруги поруч — і це вже початок хорошого літа.