Читати книгу - "З ним безпечно , То Софія"

Трохи поспавши, Іра нарешті відновилася — і я цьому безмежно рада. Почала вже за неї хвилюватися. Як я зрозуміла, що Ірка прийшла до тями? Вона вже втретє перекидає вміст валізи в пошуках ідеального вбрання. Як тільки ми зайшли в кімнату й зачинили двері, відразу пролунав стукіт. Ми з Ірою переглянулися, і вона пішла відчиняти. 

На порозі стояла Оля — з нею Іра вже встигла познайомитись у дорозі. Запросила нас на вечірку в сусідній будиночок, після чого задоволено пішла спати. А зараз — ось вона, моя подруга, в пошуках сукні. 

— Ти чого сидиш? Шукай, у що вдягатися! Я не дам тобі спокійно байдикувати, коли поряд вечірка! — гримить Іра, сердито струшуючи з себе сукні. 

— Ти ж знаєш, що я нікуди не хочу йти, — посміхаюсь їй, свідомо дражнячи. 

Іра раптом розсміялась і сіла поруч. Обійнявшись, ми почали разом вибирати, у що вдягнемося. Я зупинилась на чорному топі й джинсах — лаконічно і зручно. А Іра вибрала кокетливу сукню, що ідеально підкреслювала її фігуру. 

— Хто зна, кого я там зустріну. Сподіваюся, якийсь красунчик таки потрапить у мої тенета, — промовила вона, задоволено дивлячись у кишенькове дзеркальце. 

На вечірку ми прийшли в самий розпал. Людей — повна хата. Схоже, тут не лише вихователі. Музика гучна, важко когось розчути. Хтось танцює, хтось сидить осторонь, мовчки спостерігаючи. 

Іра помітила наших знайомих і хутко до них побігла. А я залишилася стояти на місці, вдивляючись у натовп. Усі вже знайомі, обіймаються, сміються... Раптом мені стає ніби важко дихати. Щоку поколює, ніби хтось доторкнувся поглядом. Відчуваю, як мене хтось буквально пожирає очима. 

Озираюся. І ось — бачу його. 

Його фігура — перше, що кидається в очі. Широкі плечі, що випромінюють силу. Під футболкою чітко окреслені м’язи грудей і пресу, руки — сильні, з легким рельєфом жил. Волосся каштанове, з легкими неслухняними кучерями, які він час від часу розчісує рукою. А очі… мамо рідна. Блакитні. Такі чисті, що в них хочеться пірнути й загубитись. 

Він дивиться прямо на мене. Не ховається. Його погляд відвертий і прямий. Це дратує. Але я не відводжу очей. 

— Схоже, ти хочеш з ним познайомитись, — регоче Іра, намагаючись перекричати музику. 

Я відводжу погляд, злегка червоніючи. 

— Тут не тільки вихователі, — додає вона, нахиляючись до мого вуха. — Є й інший персонал. Але цього красунчика я ще не бачила. Може, підійдеш? 

— Ще чого. Ти забула, що в мене є Антон? — бурмочу я, але... мій погляд уже знову повернувся до незнайомця. 

Він допиває свій напій, ловить мій погляд, підводиться і спокійно виходить. Його рухи впевнені, граційні. У ньому все — спокійна сила. Він іде так, наче світ крутиться навколо нього. 

Ну й нахаба. Але який же красивий. Ідеальний. Надто ідеальний. Прямо в моєму смаку. 

Змушую себе не думати про нього. Але цей хлопець уже не вийде з голови. Він, як отрута, просочився під шкіру. А той його погляд... такий, що не забувається. 

Може, це кохання з першого погляду? 

Та годі, дурненька. Що ти про нього знаєш, окрім того, що він — до біса сексуальний незнайомець? 

Хмм... Мій здоровий глузд щойно вийшов із чату.