Читати книгу - "Exhalation(видих), Анна Алейникова"

«Слова»

Декому даються рими,

декому – ні,

Декому легко й вільно творити,

Іншим же риму знайти,

Як від коханої людини піти.

Декому слова ллються,

Мов річка з джерела,

Іншим доводиться

Витягувати з кожного предмета.

Декому дано співати,

Декому – лише слухати,

Декому дано танцювати,

Декому – лише рюмсати.

Та не здавайся, якщо

Не дано тобі римувати,

Не здавайся, якщо

Не дано тобі писати.

2024

«Maria»

Маріям — ім’я із далеких віків,
Воно наче пісня старих рядків.
У ньому — піднесеність, спокій, краса,
Як вітер у горах, як рання роса.

Велична, стійка, мов гранітна стіна,
Її не зламає ні ніч, ні війна.
У погляді — сила, у серці — весна,
І навіть у тиші вона не одна.

Емоційна, жива, як весняний дощ,
Та в ній — нездоланна, мов з гір, потуж.
Закрита для світу, та щира в душі,
Для близьких — мов промені в теплій глуші.

Серед сотень імен — це звучить, як маяк,
У слові — любов, а в тиші — ознака.
Магдалина — не просто ім’я,
Це жінка, що світом несе вогня.

І хоч іноді в ній — як вогонь без меж,
Та в серці — доброта, хоч і ховає дріж.
У зламі — не крик, а мовчання палке,
І сльози — глибокі, й душа нелегка.

Вона не схилялась під тягарем сліз,
Йшла прямо крізь бурю, не знала завіс.
В душі її — спокій, в очах — доброта,
У серці — мов тиша свята висота.

Є ті, що приходять на мить — і мовчать,
А є, що мов сестри — і тихо звучать.
У дотиках — лагідність, в слові — опора,
І поруч з такою не стрінеш прозора.

Не кожна душа — як небесний маяк,
Не кожне ім’я залишає так знак.
Але це — наче світло у темній воді,
Що світить постійно у щирій ході.

2025

«Ритми»

Їм даються рими, тим дано ритми,
Декому вдаються вірші, мов казки.
А я пишу, мов птах, що летить у небо,
І не знаю, де сядуть його рядки.

Мої слова-хвилі, б'ються об скелі,
Іноді ллються піснею, іноді – криком.
Я шукаю сенс у цьому дивному світі,
І пишу про те, що чую ритмом.

Не знаю, чи подобаються комусь мої вірші,
Але я пишу, бо не можу мовчати.
І пишу, щоб висловити себе,
Щоб поділитися своїми думками і почуттями.

Можливо, мої вірші не досконалі,
Але вони щирі і справжні.
Я пишу від серця, вони не зайві.
І можливо вони.. банальні?

2024

«До бабусі» 

У домі теплім, де звучить сміх,
Живе бабуся, моя рідна ненька.
Вона – як вічна казка, сонця промінь,
Тепло кохання в серці носить він.

Усмішка її – це ласка й тепло,
Руки вмілі, доглянута душа.
Бабуся знає кожне слово й крок,
Вона – мудрість, що сіяє навколо.

Тепла доброта, ласка й турбота,
Бабусина любов – це найбільший мій скарб.
І коли в житті тяжкі стають дні,
Бабусине слово лікує душі.

Кохана бабуся, світла й ніжна,
Твоє серце – місце для безмежної любові.
Ти – моя опора, моя рідна,
Щирість твоя – мов казка без кінця.

2024