Читати книгу - "Exhalation(видих), Анна Алейникова"

«Додому»

Я хочу додому
До рідного дому,
До моєї квартири, а не в руїни.
Я ж лише дитина,
Чому я страджати повинна?
Чому в підвалі три тижні,
3 сімʼєю сиділа?
Чому я кричала мамі на вуха:
"Я вмирати не хочу!"
Я лиша дитина,
Але я вірю я буду в вільній країні!

Перший вірш з початку повномасштабного вторгнення. 04.2022

«Донбас»

Вітер степом гуляє,
По ковилі шелестить.
Де колись шахти палали,
Там тепер тиша стоїть.
Занедбані заводи,
Стіни вкриті іржею.
І нікого вже не знайти,
Хто б тут жив з душею.
Тільки ворон кружляє,
Та й то одинокий.
Світ у пороху згас —
Безлюдний, жорстокий.

2024

«Балада про забуте місто» 

На карті країни його вже немає,
Забуте й занедбане, воно помирає.
Вулиці порожні, будинки пусті,
Лише вітер гуляє по цій пустці.

Колись тут було життя, кипіло й вирувало,
Люди сміялися, співали й танцювали.
Але війна прийшла, все зруйнувала,
І місто назавжди ...

Залишилися лише спогади,
Про щасливе життя, про кохання й дружбу.
Але й вони з часом зникають,
І місто стає все більш похмурим.

Тільки старий пес ходить по вулицях,
Шукає своїх господарів , чує втому,
Але їх уже немає, лиш в спогадах,
І ніхто його не покличе додому.

Він виє на місяць,
І його виття розноситься по пустці,
Мов заклик про допомогу,
Мов прохання про пам'ять.

Але ніхто не чує,
І місто продовжує помирати,
Забуте й занедбане,
На карті країни його вже немає.

2024

«Українська душа…»

Українська душа – це загадка,
Яку неможливо розгадати.
Вона може бути щирою й доброю,
А може бути жорстокою й безжальною.
Вона може бути веселою й безтурботною,
А може бути сумною й трагічною.
Вона може бути вільною й незалежною,
А може бути рабовласницькою й підневільною.
Українська душа – це суперечність,
Яка поєднує в собі все:
І добро, і зло,
І світло, і темряву,
І любов, і ненависть.
Але яка б вона не була,
Українська душа – це те, що робить нас українцями,
Те, що дає нам силу й волю,
Те, що змушує нас боротися за свою свободу й незалежність.

2024

«Часи»

Війна йде по нашій землі, мов чума,
Залишаючи по собі лише смерть і руїни.
Люди ховаються в підвалах, мов щури,
І моляться за мир, мов за останню надію.

Тиша. І чути, як в саду
Пташки співають, мов у раю,
І пахнуть квіти, мов на зло
Всім тим, хто хоче зла й війну.

І я терплю, і я мовчу,
І я молюсь за кращу долю.
Я вірю, що колись прокинусь
І буду вільним, мов у полі.

2025

"Вмерти не страшно"

У день і вночі, на морських берегах,
Маріуполь, мій рідний, ти відчуваєш страх.
Обстріляні вулиці, вітрила твоїх снів,
Та не кожен зрозуміє, як болить твій спів.

Тут серця б'ються в такт глибокої скорботи,
Кожен удар чути у скроні.
Та не кожен зрозуміє, як тяжко на душі,
Коли місто рідне горить у ночі.

Та ми не здамося, ми будем стоять,
За волю, за мир, ми будемо битися.
Бо кожен, хто кохає тебе від душі,
Разом з тобою пройде крізь найтемніші дні.

Як нам заснути?
Не бачити в снах це?
Там вмерти не страшно
Залишитись лячно.

2023