Читати книгу - "Шепіт у пітьмі , Дроянда"

Машина зупинилася різко, майже з викликом. Перед ними виросла темна будівля — напівзруйнована станція технічного обслуговування, загублена між двома трасами, давно покинута і забута містом.

Соня мимоволі з’їжилася. Тут не було жодного світла, жодного звуку. Лише вітер, що грався обривками поліетилену на ржавих воротах.

— Виходь, — коротко сказав Ніл, глушачи двигун.

Вона повільно вийшла з машини, озираючись. Телефон притискала до руки в кишені куртки, відчуваючи, як знову вібрує. Не встигла прочитати, як він вихопив ключі і рушив уперед.

— Куди ми йдемо? — спитала тихо, намагаючись стримати тремтіння в голосі.

— У безпечне місце. Тут нас не знайдуть, — відповів він, не обертаючись. Його силует зникав у темному отворі станції.

Соня зупинилась на порозі. Повітря всередині було важким — пахло пилом, іржею та ще чимось... тривожним.

— Чому ти це робиш? — її голос лунав різко, гостро. Вперше за цю ніч вона не питала — вона вимагала відповіді.

Ніл озирнувся. Його очі світилися у темряві, мов у хижака.

— Бо я не міг більше дивитися, як вони тебе використовують. Ти не бачиш, що ти їм не потрібна. Але мені — потрібна.

— Це не любов, — сказала вона твердо.

— Це — порятунок.

У той самий момент її телефон завібрував знову. Вона миттю поглянула — повідомлення від Данилюка:

«Поліція в дорозі. Якщо ти десь усамітнено — лишай позначки. Знайдемо. Тримайся.»

Соня стисло вдихнула. Вона зробила кілька кроків назад, до виходу.

— Ти зійшов з розуму. Відпусти мене.

— Ні, Соню. Я не можу. Тепер уже ні. Якщо ти підеш — мене знищать. А якщо залишишся — ми зникнемо разом. Почнемо все спочатку.

— Це твоє "спочатку" — як темниця, — сказала вона, розгладжуючи в куртці кнопку «гучного виклику».

У відповідь — тиша. І... кроки. Не її. Не його.

Десь за стіною хтось рухався. Хтось, хто не мав тут бути.

Соня і Ніл завмерли.

Тоді з темряви пролунало глухе:— Поліція! Не рухатися!

— Поліція! Не рухатися! — пролунав голос.

Соня завмерла. Але Ніл зреагував миттєво — рвучко схопив її за руку і потягнув углиб будівлі. Вона вирвалася:

— Ти глухий?! Це наш шанс!

Але тоді — дивне. Іще один голос. Хрипкий. Вкрадливо-тихий.

— Це не поліція… Вони знову тут.

Соня різко обернулась. У дверному отворі, затіненому пилом і сутінками, стояли троє. Чоловіки у темному. Не в уніформі. Їхні очі не світилися владою — радше... голодом.

— Вони не поліція, — прошепотів Ніл, тепер уже іншим голосом. Без захвату. Зі страхом. — Це вони. Вони знайшли нас.

— Хто вони? — Соня відступила до стіни, ближче до іржавого верстата.

Один із чоловіків зробив крок уперед.

— Дівчинко, тебе не мало б бути тут. Він вкрав не тільки тебе. Він вкрав… те, що йому не належить.

Ніл спробував щось сказати, але зловісний силует підняв руку. На пальцях — кільце з чорним каменем, який ніби дихав зсередини.

— Замовкни, хлопчику, — прошипів той. — Ми не за нею прийшли. Але якщо вона стане на заваді…

Соня нарешті зрозуміла: це не просто переслідування. Це — щось більше. Щось, у чому Ніл був частиною небезпечної гри, а вона стала фішкою на чиїйсь темній шахівниці.

— Вибач, — прошепотів Ніл до неї, схопивши якусь стару металеву трубу. — Тікай.

— Що?! — її серце калатало як шалене.

— Біжи, Соню! Вони не люди!

Вона швидко надрукувала:«Я на покинутій вантажній станції, східна частина міста. Ніл мене викрав. Але тут є ще троє… Вони не поліція. Вони шукають щось. Я боюся. Вони не люди. Ніл захищає мене. Я думаю, він знав, що вони прийдуть. Будь ласка, врятуйте нас. – С.»

Палець завис над кнопкою "Надіслати". Позаду пролунав шурхіт — Ніл крикнув:

— Соня! Вони тут!

Вона натиснула.

Надіслано.

У той самий момент з іншого боку кімнати вибухнуло світло — один із чоловіків із темного тримав у руці щось схоже на палаючий кристал. Він кинув його просто в бетонну стіну — пил піднявся, усе задрижало.

Ніл підбіг до Соні, закриваючи її плечем.

— Ти що, написала комусь?

Вона кивнула, хапаючи повітря:

— Данилу Олександровичу. Тільки йому.Вони знають, що ми тут. Вони йдуть.

— Тоді ми мусимо триматись… хоч трохи.Несподівано заскрипіли задні ворота. Хтось ще входив у цю покинуту станцію…

Але це не була поліція. І не були ті ж самі темні постаті..

Це був хтось інший.