Читати книгу - "Казки розуму, anwsxxz"

Звістка сколихнула місто ще до ранкових відомостей.

Серед білого дня в одній з старших шкіл 15-річний школяр вдерся до актової зали з палицею в руках, проголосивши, що «прийшов врятувати принцесу». На сцені саме відбувалася репетиція учнівської вистави. «Принцеса» — однокласниця у костюмі, «дракон» — реквізитний манекен з тканини.

Палиця влучила у макет. Хтось закричав. Кілька дітей розбіглися в переляку. Дівчинку, яку “визволяли”, довелося заспокоювати кілька годин — вона насправді повірила, що стала частиною чиєїсь казки.

Едварда викликали ще до того, як журналісти добралися до сюжету. Його зацікавило не саме порушення, а причини дитини.
— “Його не цікавила дійсність,” — сказала психологиня, перегортаючи записи зі спостережень. — “Він казав, що бачив сценарій.”
— “Сценарій?” — перепитала Еллі.
— “Так. У книжці. Але в книжці не було жодного слова. Лише образи. Символи. І сторінки… ну, вони не гортались.”
— “Тобто?”
— “Книга без сторінок. Так він її назвав.”

На обкладинці було чорне витиснення у вигляді спіралі. Без назви, без ISBN, без друкаря. Всередині — глянцеві сторінки з чудернацькими колажами: замок, очі, розкриті долоні, тіні людей із коронами на голові.

Еллі гортала мовчки.

— “Це… гіпноз,” — сказала вона нарешті. — “Символічне підлаштування під ролі. Не просто казка — це шифр до дій.”

— “Де він її взяв?”

— “Купив у хлопця на станції метро. Той сказав: ‘Це книга, яка відкривається в голові, не в руках’.”

Едвард розбирав структуру колажів. Він накладав їх у цифровому редакторі, намагаючись знайти послідовність. Через декілька шарів один із фрагментів відкрив напис, який міг прочитати лише під особливим кутом:

“NULLA. Початок втраченого.”

— “Нулла?” — Еллі втупилась у монітор. — “Ти щось чув?”

— “Було. Кілька років тому. Арт-група, яка оголосила війну класичній структурі оповіді. Їхня мета — стерти межі між читачем і героєм.”

— “Їх хтось зловив?”

— “Ні. Вони розчинились. Але якщо ця книга — їхня робота… вони повернулись.”

У школі тим часом почалися інші дивні явища. Кілька учнів створили “казкову ієрархію” і розподілили ролі серед однокласників: Принц, Король, Чудовисько, Зрадник. Це не була гра — це було нове правило.

— “Діти не читають текст,” — сказав Едвард. — “Вони читають образ. І діють згідно нього.”

— “А ті, хто не грає?”

— “Стають фоном. Або жертвою.”

Перед сном Еллі відкрила в телефоні останній допис із анонімного форуму:

«Книга без сторінок — це твоя уява, зашита в образ. Вимкни логіку. Прокинься в ролі.»

Вона глянула на полицю, де лежала книга Едварда.

«Казки розуму».

Але ця нова історія — вже не мала сторінок. І не мала меж.

Кінець частини 4. Продовження у частині 5: «Дзеркальний світ»