Книги Українською Мовою » 💛 Поезія » Шлях характерника , Анатолій Сергійчук 📚 - Українською

Читати книгу - "Шлях характерника , Анатолій Сергійчук"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Шлях характерника" автора Анатолій Сергійчук. Жанр книги: 💛 Поезія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4
Перейти на сторінку:

Витер руки об штани, встав. Глянув навсібіч — і враз помітив. Десь ліворуч, між стовбурами, земля була геть суха. Трава жовта, дерева скручені, ніби хтось їх крутив голими руками. Кора потріскалась, гілки вигинались у неправильні боки. Нічого живого — жодного птаха, жодного шелесту. Глуха мертва тиша.

Я зрозумів — там її слід.

Підтягнув ремінь, узяв самопал у руку і рушив туди. Йшов обережно, намагаючись не ламати гілок, не шелестіти.

Пройшов ще трохи — і побачив. Стара хата. Напівзруйнована, кривий дах, чорні вікна. Біля порогу — кілька старих глечиків, перевернута лопата, облізлий тинок. Над хатою гілля зчепилось, мовби затягувало її.

Я принишк, сховався за стовбур старої сосни. Звідти було видно, як у дворі ходить жінка. Постать тонка, висока, темне волосся розпущене, по землі волочиться. Чорна сорочка до колін, ноги босі. Щось бурмотіла, ніби до когось, якого я не бачив.

Я відразу зрозумів — це вона.

Вона зупинилась, глянула в бік лісу, але, здається, мене не помітила. Потім повернулась і зайшла до хати.

Я обережно підкрався до стіни, притулився спиною до шершавих дощок. Серце бухкало в грудях. Чекав.

Я більше не став чекати.

Відчинив двері ногою — і вірвався всередину. Самопал тримав міцно, навів просто на неї. В хаті тьмяне світло від якогось вогника, на стінах висіли пучки сухих трав, під стелею гойдалося павутиння.

Вона стояла посеред кімнати. Ті ж чорні коси, бліде обличчя, темні очі — глибокі, мов криниця. Ніби знала, що я прийду.

— Ну що, відьмо, — сказав я, і голос мій хрипнув від напруги. — Твої гріхи були небескарні. Тому я й тут.

Вона навіть не здригнулась. Лише нахилила голову, ніби сумно усміхнулась.

— Ти, козаче… — мовила повільно, з глухим відлунням у голосі. — Зря сюди прийшов. Тут на тебе тільки смерть чекає.

І раптом кинула в мою сторону жменю якоїсь сірості — ні то попіл, ні то пил. В повітрі запахло гниллю.

Я встиг відскочити, самопал бахнув, та куля лише збила якийсь мотлох із полиці. Вона вже була біля мене — тонка рука схопила за сорочку, кинувши об стіну. Перед очима попливло.

Але я тримав шаблю. Різонув навскіс — зачепив їй плече. Вона закричала, але не як жінка — а як щось, що давно не мало людського голосу.

Повалились на підлогу. Її пальці, мов залізні дроти, вгризались у мене. Я ледве вирвався, підхопив самопал, та замість стріляти — згадав. Старий Сава колись казав: "Силу відьми не вбити, її треба вирвати."

Колись, за старими переказами, тільки той козак, хто візьме голою рукою відьму за груди лівою долонею, а правою при цьому торкнеться землі — той зможе вирвати її силу.

Я зробив ривок. Вона встигла роздерти мені плече, та я схопив її лівицею за груди, притиснув, а сам опустив праву долоню на глиняну долівку.

Її очі зробилися круглі, чорні, як провалля. В повітрі щось хруснуло, наче тріснула стара гілка, і я відчув, як крізь мої пальці проходить холод, мовби сама смерть хапається за душу. Серце забилось, аж в голові загуло.

Вона ще сіпнулась, скрикнула, та сила її вже ішла від неї, наче клубки чорного диму, закручувались мені в руку. Хата задрижала, затріщали балки, світло згасло.

І я знав — зараз або я, або вона.

Зціпив зуби. Тримав доти, поки останній подих не вийшов з неї. Вона впала на землю, мов ганчір’я, без звуку.

Я піднявся, важко дихаючи. Тремтів увесь, руки горіли від холоду. В хаті стало тихо. А за порогом — ліс знову зашепотів. І вперше за весь день я почув спів пташки.

Я взяв самопал, шаблю, кинув оком на мертве тіло, що вже починало змінюватись на очах — шкіра блідла, волосся сивіло, очі тьмяніли.

Вийшов надвір.

Дихнув. А в грудях — ніби щось нове. Тепер я знав — став тим, ким мав стати.

Характерником.

Я ще трохи постояв, вдихаючи мокре повітря лісу. Потім повернувся до хати. Вона лежала без руху, мов стара висохла колода. На столі — недопита глиняна чаша, під стіною — зв’язки трав. Усе тут дихало гниллю, смертю і давнім прокляттям.

Я витяг з-за пояса кресало, підсунув під суху солому. Полум'я схопилося відразу — жадібне, живе, наче саме чекало.

Скоро хата зайнялася зсередини, дим пішов у небо, і запах паленої деревини змішався з вечірньою млою. Я не озирнувся.

Повертався тією ж стежкою, якою прийшов. Ліс більше не тиснув, дерева не шепотіли, а під ногами не було того тягучого мороку, що вів сюди.

Коли вийшов до села, вже сутеніло. Над дахами здіймався перший вечірній дим. Я постукав у знайомі двері.

Жінка відчинила швидко, ніби чекала. Подивилася на мене — втомленого, обпалого, з порізаним плечем. А я тільки сказав:

— З Відьмою покінчено. Більше вона не прийде.

Вона мовчала кілька секунд, а потім хрестилась.

— Господь тобі в поміч, чоловіче… Хай твоїм ногам буде легка дорога, а душі спокій.

Я кивнув. Більше слів не треба було. Повернувся, пройшов через двір, кинув погляд на ліс — а там усе було, як і мало бути: ніч, хмари, далекі зорі.

Вперше за довгий час ліс здавався звичайним.

І я пішов своєю дорогою. Бо в житті кожного козака є шлях, з якого не звернути.

 

Кінець

1 2 3 4
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шлях характерника , Анатолій Сергійчук», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Шлях характерника , Анатолій Сергійчук» жанру - 💛 Поезія:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Шлях характерника , Анатолій Сергійчук"