Читати книгу - "Стражі Дзеркала , Yuleesi"

Того дня Рубі сиділа на заняттях, з усіх сил намагаючись не послати до дідька все і не піти з Університету, грюкнувши дверима. Звісно, в переносному значенні – вхідні двері були важкими, ще й окутими залізом.

Харпер ще довго зиркав на неї з-під лоба, але дівчина не звертала на нього ніякісінької уваги, поглинута своїми думками.

…Демони вселялися в когось із вражаючою регулярністю. Колись це були дуже рідкісні випадки – приблизно раз на десять років. Тоді вони почастішали – раз на п’ять років, раз на три, раз в рік, тепер це траплялося що три місяці. Їй не просто це не подобалося, вона мусила визнати – їй було страшно. Вона боялася, що колись це трапиться з кимось із її родини або з нею самою.

А ще Рубі була впевнена – якщо вона зможе боротися з цією гидотою усередині себе, то питиме святу воду, навіть стікаючи кров’ю… На вісімнадцятий День народження батьки подарували їй тоненького срібного хрестика з рубіном посередині. Мама сказала, що він посвячений і намолений, що він захищатиме її. Рубі вірила і хрестика не знімала, але і не розслаблялася. З кожним роком демони ставали все підступнішими та все винахідливішими.

Рятувало хіба те, що це була п’ятниця. А, отже, вона з чистою совістю зможе сьогодні піти в клуб і хоч на кілька годин забути про все. Рубі підступно усміхнулася своїм думкам.

Останнім заняттям було бойове.

Бойове заняття – це не просто собі урок фізкультури. Це можна швидше порівняти з підготовкою спецпризначенців. Біг – двадцять кіл на розминку. Відтискання – п’ять підходів по п’ятнадцять разів. Присідання – чотири підходи по п’ятнадцять разів. Прес – на шведську стінку і чотири підходи по двадцять п’ять. А між усім цим: рукопашний бій, бій зі зброєю – від важкої бойової палиці до пилочки для нігтів, стрільба з усіх можливих видів зброї, акробатичні елементи, без яких інколи в бійці  не обійтися…

Рубі саме пробігала останнє коло, коли в залі раптом затихли всі. Дівчина закотила очі і глянула на Катрін, на чиєму лиці був написаний божевільний захват і острах. Рубі гмикнула, вона була на сто відсотків упевнена – з’явилися Відступники.

Вони чомусь завжди влаштовували маленьке шоу зі своєї появи. Усі ж бачили цю сцену в кіно – група харизматичних хуліганів, які з’являються в сповільненій зйомці під круту музику. Чимось поява Відступників нагадувала кіно.

Попереду йшли двоє високих хлопців, один – русявий, з карими очима, інший – лисий, з сережкою в вусі, за ними – ще двоє, середнього зросту темноволосий красень з магнетичними зеленими очима і мініатюрна дівчина з довгим білявим волоссям, заплетеним у тонесенькі африканські косички – Рубі мимоволі торкнулася свого волосся, зав’язаного у високий хвіст. Зрештою, до залу вступив ще один юнак, високий і худорлявий, і Рубі мимоволі завмерла, як і всі, хоч подумки готова була битися головою об стіну від своєї реакції. Це був він - високі вилиці, блакитні очі, біляве волосся, що так вишукано спадає на обличчя… Усмішка. Неймовірна усмішка. На мить вона впіймала його іронічний погляд, але відразу ж відвела очі вбік, ховаючи легеньку посмішку.

Остовпіння, викликане появою Відступників, спало, студенти повернулися до бойового, а новоприбулі почали розминатися. Рубі розвернулася і покрокувала на розтяжку в найвіддаленіший куток залу.

В голові роїлися думки. Як вона досі його не бачила? Він був на якомусь завданні від Університету? Безбожно прогулював заняття, бо йому нічого втрачати? Чи просто не потрапляв їй на очі?

-А я бачу, ти не завжди така смілива, – вже вдруге голос, який щойно пролунав у неї над головою, викликав юрбу мурашок на її спині.

-Зате ти завжди такий самовпевнений, – Рубі навіть голови не підвела, поклавши праву ногу на одну з перекладин шведської стінки, вона нагиналася до неї.

-Я завжди упевнений в тому, що мені подобається, – Рубі, зрештою, зиркнула на нього і помітила, що він усміхається так задоволено, ніби кіт, який щойно поїв сметани.

-О, то ти ще й нарцис, – знуджено протягнула дівчина, продовжуючи розтяжку.

-От твоя фігурка мені, наприклад, подобається, – продовжував він, мов не чуючи її слів.

На мить Рубі відчула, як підлога залу захиталася у неї під ногами. Ще ніхто і ніколи не… Ні, не так. Буваючи з п’ятнадцяти років у клубах, вона наслухалася та надивилася усякого. Були в її житті і тупі «підкати» на зразок «Он, подивись, ти щось загубила, це ж твоя усмішка так сяє?», і прості, наче віник «Дай номер телефону, затусимо разом», і навіть «Твій погляд вартий більшого, аніж мій автомобіль». Але так  до неї не говорив ніхто.

Здавалося, просто кілька слів. Але цей голос, цей тон, ця манера говорити… Було в ньому щось таке, що змушувало її ноги тремтіти, а серце – битися, як востаннє. Цього не поясниш.

Просто життя – це боротьба. І навіть у коханні, пристрасті, ми боремося за лідерство. І лише зустрівши свою людину, зрозумієш, як приємно здаватися…

Як приємно було б здатися йому.

-Севен! – до них підскочила дівчина з косичками. – Спаринг, тут і зараз!

Той розсміявся, обійнявши дівчину за плечі.

-Твоє слово для мене – закон, – і він попрямував на майданчик, жодного разу не озирнувшись.

Рубі сердито пирхнула, продовжуючи розминатись. Самозакоханий осел! Пролунав свисток когось із Наставників, дівчина озирнулася. В них таки буде спаринг! Зацікавившись, Рубі підійшла до сестри, яка стояла збоку і наносила магнезію на руки.