Читати книгу - "Стражі Дзеркала , Yuleesi"

Те, що відбувалося потім, вона навряд чи могла б колись забути. Студенти зійшли з майданчика, і з’явилося двоє протагоністів: білявка з косичками майже невловно вертіла в пальцях два чабанги, а Севен, який встиг позбутися майки, тримав у руках парні ятагани.

Супротивники стали навпроти, чекаючи на ще один свисток Наставника, і раптом усміхнулись одне одному ідентичними пустотливими усмішками. Уклін. Свисток. Атака.

Якщо чесно, то Рубі навіть приблизно не могла простежити за усіма перипетіями їхнього спарингу. Це був бій блискавки з вітром. Це була буря. Це була гроза. Дощ і вихор, світло і звук... Небезпека.

Раптом ще один свисток припинив це. Рубі виявила, що стоїть, піднісши кулачки до рота і майже не дихаючи. Озирнувшись, вона зрозуміла, що була не сама у своєму німому захопленні: студенти стояли на краю майданчик, не в змозі відвести очей. Це був не просто спаринг, не просто вульгарна бійка – це було мистецтво, криваве, небезпечне, страшне у своїй красі.

Севен, усміхнувшись, простягнув руку своїй опонентці. Та, засміявшись, потиснула її. До них поспішав Наставник.

-Я так розумію, даремно вам щось забороняти? – холодно спитав він.

Севен розслаблено обійняв білявку за плечі і глянув Наставнику в очі:

-А ви хоч раз намагалися? – кривувата усмішка на його обличчі свідчила про те, що ні, не намагався.

Рубі завмерла. Як і всі довкола. Ніхто і ніколи не смів так відповідати Наставнику.

-Що він витворяє? – краєм вуха вона вловила чийсь напружений шепіт. Дівчина озирнулася – то був той самий зеленоокий красень із Відступників.

-Ой, заспокойся, Пілоте, – його співрозмовником був тип із сережкою. – Це ж Севен, він інакше не може…

-Кел, мене мало цікавить, як він може, – засичав Пілот, нервово озираючись на Наставників. – Мене цікавить те, що без нього ми мало що зможемо зробити…

-Тобі щось потрібно? – раптом гримнув Кел, і Рубі не відразу зрозуміла, що він звертається до неї.

«Цікаво, чому, ти ж витріщаєшся на них, як дурепа», – роздратовано подумала дівчина.

-О, авжеж, потрібно! – люб’язно усміхнулася вона у відповідь. – Щоб ти замовк!

-Слухай, вискочко, – Кел так швидко опинився біля неї, що вона навіть кліпнути не встигла. Його рука раптом зімкнулася на її шиї, майже піднімаючи її над підлогою. – Ти не на того підвищуєш голос. Я не Наставник і не Професор, я не підкоряюся правилам, ай!..

Кел не врахував одного – близькості свого перенісся від її голови. Дівчина різко змахнула головою, і Відступник зігнувся, тримаючись за ніс.

-Ти з глузду з’їхала? – засичала Катрін, хапаючи її за руку.

-Він сам напросився, – прохрипіла Рубі, розтираючи шию.

-Ти… – лисий звівся з колін, витираючи кров з підборіддя. – Ти…

-Кел, заспокійся, досить, – Пілот вскочив між ними. – Припини, поки Наставники не збіглися ще й до тебе…

-Заткнися, – Кел усе ще тримався за ніс. Його погляд зустрівся з поглядом Рубі, і Кел захрипів: – Якщо я тебе ще раз побачу, начувайся, ти…

Далі дівчина не слухала, адже через кровотечу ця фраза звучала далеко не так загрозливо, як могла би.

-Гей, сестрички, ану на спаринг! – гримнув Наставник. І зразу ж Рубі відчула, як нігті Катрін уп’ялися в її руку.

-Ти здуріла? – засичала Рубі, скидаючи її руку, але сестра прилипла до неї, наче пластир.

-Це він, – замимрила Катрін, Ернандес спантеличено на неї глянула. – Це Він, я тобі казала…

Рубі рвучко озирнулася – до них прямував високий, широкоплечий, смаглявий хлопець.

-Наставник Алісдейр! – Катрін миттю просяяла й обернулась до нього.

-Катрін, уже проходили, Дей, просто Дей. – Хлопець білозубо усміхнувся.

-Дей, – щоки сестри зарум’янилися. Рубі здавлено хихикнула.

-Катрін, – усмішка Дея в цей момент нагадувала усмішку удава. – Ляси точиш?

-Н-ні…

-Та як це «ні»? – Дей крутив на пальці свисток. – Ти саме цим і займаєшся… Ану, кроком руш на майданчик! – останні слова він прогорлав на весь зал, відволікши на себе і студентів, і Наставників, і Відступників. Катрін кулею полетіла до своєї партнерки на спаринг – високої дівчини, яка знуджено вертіла в руках катану.

-Рубі! – перебільшено радісно вигукнув Наставник. – А ти готова?

-До спарингу? Звичайно! – бадьоро відгукнулася дівчина.

-Чудово! Прекрасно! Гей, білявий! – Крикнув Дей через плече.

-Слухаю, – відгукнувся Севен.

-На майданчик!

-Щ-що? – аж захлинулася повітрям Рубі. – З ним?

-Ернандес, чому стоїмо? – крикнув Дей.

Рубі приречено поплелася на майданчик, стискаючи у руках важку бойову палицю. Севен вже чекав її, крутячи в руці хопеш – кривий єгипетський меч. На його обличчі знову вигравала така вдоволена посмішка, наче щойно оголосили канікули поза чергою.