Читати книгу - "Таємниця катакомб"

Усього лиш дитина — ха-ха!

Роберт перетнув площу П’яцца Венеція. Тренькнув мобільний телефон. Есемеска від Патріка:

Як ти там? Я тепер капітан! :-)  :-)  :-) Ми побили Ґрурюд 3–0! Легко!!!

«О’кей, щоб взяти реванш, треба знайти щонайменше меч цезаря, терновий вінок і святий Грааль», — подумав Роберт і прискорив крок.

ФАКТИ ПРО ТЕРНОВИЙ ВІНОК І СВЯТИЙ ГРААЛЬ

Терновий вінок Ісуса був сплетений з гілок із гострими колючками. Його одягнули на голову Ісусові перед розпинанням на хресті. Святий Грааль — чаша, з якої пив Ісус під час Таємної вечері. Існує повір’я, ніби в Грааль збирали кров, яка скрапувала з розіп’ятого Ісуса Христа.

VIII

На велетенському майдані перед собором Петра юрмилися туристи, продавці, жебраки, ченці й черниці. Роберт розшукав ватиканську бібліотеку. Тут його теж спинили перед входом. Та що це таке з італійськими бібліотеками?

— Я з Норвегії, — пояснив Роберт англійською. — Я хочу…

— Дітям вхід не дозволений, — урвав його швейцар.

— Але…

— Приходь, коли підростеш! — неприязно буркнув швейцар і випровадив хлопця геть.

Роберт стояв заціпенілий, незрушно дивлячись перед собою. Він почувався знеможеним. І безпорадним. Хотілося пити.

— Якісь проблеми, хлопче? — запитав ламаною англійською малесенький чоловічок в круглих окулярах.

— Мене туди не впускають, — відповів Роберт.

— А навіщо тобі — смію поцікавитись — бібліотека Ватикану? Ти ж, мабуть, здогадуєшся, що там немає підліткової літератури?

— I know! — сказав Роберт.

І раптом слова полилися з нього потоком. Він розповів усе! Про катакомби. Про загадковий символ. Про маму, яка не сприйняла всерйоз його знахідку.

— Я ж тільки хотів більше довідатися про давній символ!

— Гадаю, я зможу тобі допомогти, — мовив чоловічок, поправляючи окуляри. — Ходімо зі мною.

IX

Чоловічок у круглих окулярах перейшов з Робертом майдан перед бібліотекою і провів його крізь великі важкі двері. Уже всередині будівлі міцно потиснув Робертові руку.

— Моє ім’я Альдо Манчіні.

— Роберт. From Norway.

— О! Norvegia! Чудова країна. Ми з тобою, юначе, перебуваємо зараз у таємному архіві Ватикану.

— Таємний архів? — вражено перепитав Роберт.

— Ну аж таким таємним він насправді не є. Назва означає, що архів належить Папі і має більш приватний статус, аніж книгозбірня ватиканської бібліотеки.

— І сюди допускають чотирнадцятирічних? — з надією в голосі поцікавився Роберт.

Альдо Манчіні голосно засміявся.

— Сюди майже нікого не допускають. Дослідники, студенти й професори повинні подавати клопотання, щоб одержати допуск. Лише найповажнішим науковцям дозволяють відвідини архіву для вивчення його фондів.

Роберт важко зітхнув.

— Але, — вів далі Альдо Манчіні, — оскільки я тут працюю, то можу завести тебе досередини як свого приватного гостя.

Роберт запитально глянув на чоловічка. «Чому» вже ледь не зірвалося йому з язика.

Альдо Манчіні глянув на хлопця крізь круглі окуляри.

— Я теж колись був хлопчаком, якого все на світі цікавило. І добре пригадую, як воно почуватися, коли всі ставляться до тебе… як до дитини.

Нічого гарнішого за читальний зал таємного архіву Ватикану Роберт ще в житті не бачив. Це було щось середнє між собором і бібліотекою. За читальними пультами, ряд за рядом, сиділи дослідники й гортали давні книги й рукописи. Книжкові полиці здіймалися угору двома поверхами.

Конторка Альдо Манчіні, крихітна й тісна кімнатка, була переповнена книжками, газетами й картонними коробками з пожовклими документами.

— Отож що саме ти шукаєш? — запитав господар.

Роберт розповів про символ, викарбуваний на стіні в катакомбах.

— Єгипетський анкх? — перепитав Манчіні. — Дуже дивно, мушу визнати. Ти певний, що це саме анкх?

— Не зовсім, — зізнався Роберт. — Знак мав трохи інший вигляд.

Манчіні простягнув Робертові аркуш паперу, ручку й попросив намалювати символ. Роберт заплющив очі, уявляючи побачений знак, і намалював його, як зумів:

— Ах! — захоплено вигукнув Альдо Манчіні. — Тепер я збагнув! Розумію, чому ти подумав, ніби це — анкх. Але насправді все не так. Цей символ — коптський хрест!

— Коптський хрест? — перепитав Роберт.

— Копти були однією з перших християнських громад. Коптська церква в Єгипті заснована євангелістом Марком ще 42 року нашої ери. Нині їхній хрест має зовсім інший вигляд. А в ті часи коптські християни поєднали давній єгипетський ієрогліф анкх з християнським символом — хрестом. Ти справді бачив такий хрест у підземеллі? Оце знахідка! Справжня сенсація! Принаймні для фахівців. Найдавніша відома мені поява подібного єгипетського хреста в нашому місті. Це свідчить про те, що копти бували в Римі в III столітті й чомусь викарбували свій релігійний символ на стіні катакомб. Можливо, якийсь заможний коптський єгиптянин помер у Римі та був похований поруч із римськими християнами. Дуже цікаво, направду…

X

Справжня сенсація.

Покидаючи Ватикан, Роберт почувався надзвичайно збуджено й радісно. Він підстрибом біг римськими вулицями до свого помешкання. Коптський хрест уб’є наповал і маму, й Умберто. Вони ж навіть не забажали підійти, коли він кликав їх подивитися на свою знахідку. І не повірили його розповіді. Водночас Роберт розумів, що саме через це відкриття йому закрита дорога в катакомби. Замало доказів. Їх треба більше. Роберт зупинився. Якщо йому знадобилося лише кілька хвилин для справжньої сенсації, то що можна знайти в підземеллі, маючи багато часу? Роберт знав, що робити. Знав, мабуть, ще тоді, коли Умберто заборонив йому спускатися в катакомби, але тоді спробував навіть не думати про можливість потай від усіх прослизнути в підземелля, знайти нішу з горщиком, який затуляв викарбуваний знак, і сфотографувати коптський хрест, довівши тим самим його існування. А потім дослідити, які ще загадки приховують катакомби. Бо ж саме для цього він приїхав до Рима.

Але як втілити задум? І коли?

XI

Можливість вималювалася ще того вечора.

Повернулася мама, гукнула його з порога. Роберт вийшов до передпокою привітатися. Мама була вся запилюжена й спітніла після довгого робочого дня в катакомбах.

Вона знічено кахикнула й сказала:

— Слухай, Роберте!

— Гм?

— Ти не гніватимешся, якщо побудеш сьогодні ввечері вдома сам?

— Сам?

— Я тобі залишу трохи грошей, зможеш піти в «Мак-Дональдс».

— Навіщо?

— Розумієш, Умберто запросив археологів на вечерю — невеличке святкування.

— Що святкуватимете?

— Та нічого особливого. Початок розкопок. Я можу відмовитися, якщо ти проти. Чи може, усе ж піти?