Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Урфін Джюс і його дерев'яні солдати 📚 - Українською

Читати книгу - "Урфін Джюс і його дерев'яні солдати"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Урфін Джюс і його дерев'яні солдати" автора Олександр Мелентійович Волков. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 38
Перейти на сторінку:
що Жувани після загибелі Гінгеми обрали собі правителем шановного старого Према Кокуса. Під керівництвом доброго Кокуса Жуванам велося легко і вільно.

Повернувшись до будинку, Урфін закрокував по кімнаті. Пугач і ведмежа шкура замовкли. Джюс розмірковував уголос:

— Чого Жуванами править Прем Кокус? Хіба він розумніший за мене? Чи такий умілий майстер, як я? Хіба у нього така ж велична постава? — Урфін Джюс гордовито випнув груди, надув щоки. — Ні, Прему Кокусу далеко до мене!

Ведмежа шкура догідливо підтвердила:

— Атож, хазяїне, у тебе дуже поважний вигляд.

— Тебе не питають, — буркнув Урфін і вів далі: — Прем Кокус значно багатший за мене, це правда: у нього багато поля, де працює багато людей. Але тепер, коли у мене є живильний порошок, я зможу наробити собі скільки завгодно робітників, вони розчистять ліс, і в мене теж буде поле! Стоп! А може, не робітників, а солдатів?.. Так-так-так! Я намайструю собі злющих, дужих солдатів, і нехай тоді Жувани наважаться не визнати мене своїм правителем!

Урфін схвильовано забігав по кімнаті. «Навіть поганенький малий клоун гризонув мене так, що й досі боляче, — думав він, — а коли змайструвати дерев'яних людей людського зросту, навчити їх володіти зброєю… Та я ж тоді зможу помірятися силою навіть з самим Гудвіном…»

Але столяр тут же боязко затулив собі рота: йому здалося, що ці зухвалі слова він вимовив уголос. А раптом їх почув Гудвін, Великий і Жахливий? Урфін утягнув голову в плечі й чекав, що ось-ось його приголомшить удар невидимої руки. Та все було спокійно, і Джюсові відлягло на душі. «Все ж таки треба бути обережнішим, — подумав він. — Для початку вистачить із мене і Блакитної країни. А там… там…»

Але він навіть подумки не наважився снувати свої дальші плани.

… Урфін Джюс чув про красу і багатство Смарагдового міста. Ще молодим він побував там, і приємні спогади не полишали його й досі.

Урфін бачив там дивовижні будинки, горішні поверхи яких нависали над нижніми, а дахи майже сходилися над вулицями. На бруківці завжди було похмуро й прохолодно, туди не проникали гарячі промені сонця. І в тій похмурості вулиць, де неквапливо прогулювалися мешканці міста, всі в зелених окулярах, таємниче зблискували смарагди, вкраплені не лише в стіни будинків, але й у бруківку… Скільки скарбів! Для їхньої охорони чарівник не тримав великої армії — все військо Гудвіна складалося з одного-єдиного Солдата, якого звали Дін Гіор. Проте йому і не потрібне було військо, бо самим своїм поглядом він міг спопелити полчища ворогів.

У Діна Гіора була одна турбота — доглядати свою бороду.

Що то була за борода! Вона спускалася нижче пояса, і Солдат розчісував її з ранку до вечора кришталевим гребінцем, а часом заплітав її, немов косу.

З нагоди свята Дін Гіор показував на площі солдатські вправи на втіху роззяв. Він так хвацько орудував мечем, списом і щитом, що глядачі були від цього неймовірному захваті.

Коли парад закінчився, Урфін підійшов до Солдата і спитав:

— Вельмишановний Діне Гіоре, не можу не висловити вам свого захоплення. Але скажіть, де ви навчалися всіх оцих премудрощів?

Полещений Солдат відповів:

— У давнину у нашій країні частенько бували війни, про це я вичитав у літописах. Я розшукав старовинні воєнні рукописи, де розповідається, як начальники навчали солдат, якими були військові вправи, як віддавались накази. Я старанно все те вивчив, використав на практиці… І ось результати!..

Щоб засвоїти військові вправи Солдата, Урфін вирішив зайнятися з дерев'яним клоуном.

— Гей, клоуне! — вигукнув він. — Де ти?

— Я тут, хазяїне, — обізвався писклявий голос із-за скрині. — Ти знову битимешся?

— Вилазь, не бійся, я на тебе не гніваюсь.

Клоун виліз зі свого сховища.

— Зараз я подивлюся, на що ти здатний, — сказав Урфін. — Марширувати вмієш?

— А це що таке, хазяїне?

— Називай мене не хазяїном, а повелителем! Це я і тобі кажу, шкуро!

— Слухаю, повелителю! — в один голос відповіли клоун і ведмежа шкура.

— Марширувати — це означає ходити, карбуючи крок, повертатись за наказом направо, наліво чи кругом.

— Клоун виявився досить тямущим і переймав солдатську науку швидко, але він не міг утримати дерев'яну шаблю, яку вистругав Урфін: у нього не було пальців на руках.

— Доведеться моїм майбутнім солдатам робити гнучкі пальці, — вирішив Урфін Джюс.

Навчання тривало до вечора. Урфін стомився командувати, а Клоун весь час був свіжий і бадьорий, не виявляв ніяких ознак утоми. Звичайно, так і мало бути, бо хіба може стомлюватись дерево?

Під час навчання ведмежа шкура з захопленням дивилась на свого повелителя і пошепки повторювала всі його накази. А Гуамоко презирливо мружив жовті очиська.

Урфін був у захваті. Але тепер його мучила тривожна думка: що, як у нього викрадуть живильний порошок? Він замкнув двері на три засуви, забив комірчину, де стояли відра з порошком, і все-таки спав неспокійно, прокидаючись від найменшого шарудіння чи грюкоту.

Тепер уже можна було повернути господиням узяті в них дека — воші вже були не потрібні столяру. Джюс вирішив з'явитися в Когиді урочисто. Тачку він переобладнав на візок, щоб запрягати у нього ведмежу шкуру. І тут він згадав підслухану розмову між шкурою і пугачем.

— Слухай-но, шкуро! — мовив Джюс. — Я помітив, що ти дуже легка і нестійка під час ходи, тому вирішив напхати тебе тирсою.

— О, повелителю, який-бо ти мудрий! — захоплено вигукнула простодушна шкура.

У сараї лежали цілі купи тирси, і задуману операцію Урфін здійснив хутко. Потім він замислився.

— Ось що, шкуро, — сказав він. — Я дам тобі ім'я.

— О, повелителю! — радісно вигукнула ведмежа шкура. — І це ім'я буде таке ж довге, як і в пугача?

— Ні, — сухо відповів Джюс. — Навпаки, воно буде коротке. Ти називатимешся Топотуном — ведмедем Топотуном.

Добродушному ведмедеві нове ім'я дуже сподобалося.

— Ой, як це здорово! — вигукнув він. — У буде найкраще ім'я у Блакитній країні. То-по-тун! Нехай-но тепер пугач спробує задерти носа!

Топотун важко затупав із сарая, радісно бурмочучи:

— Нарешті я почуваю себе справжнім ведмедем!

Урфін запряг Топотуна у візок, узяв з собою Гуамоко і Клоуна і поважно в'їхав до Когиди. Залізні дека гримотіли, коли візок підстрибував на нерівній дорозі, і вражені Жувани вибігали з осель подивитися, що це так гуркоче.

— Урфін Джюс — великий чарівник, — шепотіли вони. — Він оживив ручного ведмедя, який здох торік…

Джюс чув уривки розмов, і серце його сповнювалось гордощами. Він наказав господиням розібрати дека, і ті, боязко озираючись на пугача та ведмедя, швидко спорожнили візок.

— Затямили тепер,

1 ... 3 4 5 ... 38
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Урфін Джюс і його дерев'яні солдати», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Урфін Джюс і його дерев'яні солдати"