Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Терпкість вишні 📚 - Українською

Читати книгу - "Терпкість вишні"

288
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Терпкість вишні" автора Ізабелла Сова. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 57
Перейти на сторінку:
над нашими головами. — Ціле щастя, що це так високо, бо я боялася б сюди заходити.

— Мене більше інтригує це дзеркало на півстіни між стелею й підлогою. Навіщо в клозеті дзеркало?

— Як це навіщо? Щоб після відповідної процедури пересвідчитися, чи не луснули судини в очах.

Яке щастя, що я не мушу винаймати квартиру. Що маю затишну кімнатку обіч татової бібліотеки (багатої на словники й біографії науковців). Зате маю власний балкон із краєвидом на поблизькі пагорби. Власний захаращений стіл і тридверну шафу, завалену велемудрими книжками. Щоправда, я кожного ранку мушу добиратися до Кракова маршруткою і щовечора повертатися додому, замість іти з групою до кнайпи, але все ж це краще, ніж гидезна «кавалерка», пропахла вільгістю й заселена незнайомими курцями травки. Маю свій дім і своїх батьків, котрі вміють мене вислухати. Тільки от мушу їм нарешті сказати про те, що я перевелася.

Середина листопада

Сьогодні я сиділа в Мільчиній кухні, коли раптом з’явилася хазяйка квартири, пані Квятковська, пенсіонерка й любителька санаторіїв на морському узбережжі. Вона виросла перед нами, наче лиховісний гриб після вибуху атомної бомби.

— Доброго дня, — зверхньо привіталася пані Квятковська, стягаючи шкіряні рукавички (як вона примудрилася запхати в них ті величезні персні?). — А це що за дівчина? Може, вона мешкає тут нелегально?

— Моя подруга з Кракова, — пояснила Мілька, — вона просто прийшла в гості.

— Які ще гості? — Пані Квятковська піднесла тонку брову, старанно нарисовану брунатним олівчиком. — Мене ніхто не питав, чи можна приводити сюди подруг. Я маю тут антикварний паркет і не бажаю, щоб хтось топтався по ньому своїми бруднючими шлапаками.

Я уявила, як глумливим тоном недбало кидаю, що, мовляв, мої черевики у значно кращому стані, ніж її паркет, а позаду розлягається веселий регіт публіки, знічуючи хазяйку паркету. Тим часом пані Квятковська, анітрохи не знічена, продовжувала атаку:

— Як бачу, ви брали мою порцелянову філіжанку. Певно, пили з неї чай, уявляючи себе графинею, так?

— Та ви що? — підскочила Мілена. — Я воліла б пити з одноразових склянок на вокзалі.

— Мало того, що нахабна, то ще й брехуха, — процідила хазяйка паркету, філіжанки, наросту в клозеті і всієї приголомшливої решти. — А я позначила її крапкою біля ручки. І бачу, що крапки немає. Тому й питаю, хто її витер?

— Може, вона сама втекла, бо їй не пасувало таке аристократичне середовище?

— Я чекаю не такої відповіді, — загриміла пані Квятковська.

— А якої? Ви хочете, щоб ми побавились у детективів і простежили шлях таємничої крапки?

— Уважай, дитино, бо ти не зігрієш тут місця.

— Я не зігрію? Я?! — вибухнула Мілька. — Якби я навіть облилася бензином і підпалилась, я нічого тут не зігріла б. Ця хата зимна, як могила за полярним колом. Половина пічок — це суцільна бутафорія, вікна нормально не зачиняються, а обігрівачі ставити не можна, бо від них псується паркет. Тому я глибоко замислилася б над словом «зігріти».

— Ти не мусиш тут мешкати. Я маю купу охочих на твоє місце. Ти можеш забиратися ще сьогодні.

— Із радістю, якщо ви повернете гроші.

— Які ще гроші? — обурилася хазяйка.

— Квартплату за чотири місяці наперед, — нагадала їй Мілена.

— А мої збитки? Мої розшарпані нерви? Я після кожної розмови з квартирантом мушу купувати дорогі ліки на печінку. І хто мені це відшкодує?

— Може, страхова компанія? — вирвалось у мене.

— Вашої думки я не питаю. І зрештою не бажаю бачити тут сторонніх. Прошу негайно звідси вийти, — вказала вона на двері обваженим перснями пальцем.

— Так, зараз. Ти куди?! — гаркнула Мілена, аж я підскочила на півметра вгору. — Ані кроку далі! Ти моя гостя й підеш, коли цього захочу я!

— Якщо так, — просичала хазяйка, — то ви виїдете до кінця тижня.

— А угода?

— Це ви порушили угоду. Я маю свідків того, що у квартирі відбувались оргії, що ви бавитеся наркотиками й сюсяєте до пивниці.

— Ви часом не переплутали мене з тим великим білим котярою з п’ятої квартири?

— Сусіди підтвердять, що у вас відсутні будь-які моральні засади. А я не можу припустити, щоб тут мешкали всілякі покидьки. Я походжу зі шляхетної міщанської родини, де всі вміли грати на фортеп’яні. Тому прошу звільнити помешкання ще до неділі, — завершила пані Квятковська та віддалилася, дорогою до дверей лякаючи нас сестрою юристом, онуком поліцейським й сімома карами єгипетськими.

— Ну то прощавай, грибе, — озвалася Мілена, нервово постукуючи підбором.

— Що ти тепер робитимеш?

— Переїду до знайомої. Вона пропонувала мені ще у вересні, але я воліла жити ближче до універу. Оце маєш. Тисяча злотих до дупи, вистачило б на п’ятнадцять годин солярію.

Через два дні

На жаль, знайома Мілени Вікторія теж мусить звільнити хату. Хазяїн почубився з дружиною й вирішив позагоювати рани віддалік родинного гнізда.

— Якщо я, люба дівчинко, не заберуся від своєї старої, вона завалить мені пательнею по довбешці — й гаплик. Тому я, люба дівчинко, мушу рятуватися й утікати, поки ноги цілі. До кінця місяця ще якось протримаюсь, але потім, — зробив він красномовний жест, — капець.

Серце Вікторії було м’якшим за гомогенізований сирок. Вона погодилася, що не може рокувати чолов’ягу на смерть від пательні, тому вирішила, що виїде до неділі. Ну і тепер шукаємо втрьох (я відчуваю часткову відповідальність за те, що Мілька втратила дах над головою й сорок шість метрів антикварного паркету).

— Може, купимо якусь газету з оголошеннями? — запропонувала я.

— Спочатку оголошення на Анни, — вирішила Вікі. — Там найдешевші хати.

— Я воліла б знайти щось певне, аби через два місяці не шукати знову, — сказала Мілена. — Але добре, ходімо. З чогось треба починати.

Ми зайшли до передсіння костелу Святої Анни й переглядаємо оголошення.

— Це цікаво, — показала Мілена. — «Темна кімната для цнотливих хлопців з першого курсу медицини. Візити дівчат заборонені». Супер!

— А це? «Кімнатка в родинній оселі для дівчини за дрібну допомогу, миття вікон, закупи, прибирання й опікування немічним дідусем. Оплата тільки сто злотих», — прочитала я. — Служниця, яка ще й доплачує за свою роботу.

— Я маю краще. — Вікторія підсунула нам другий зошит із оголошеннями. — «Кімната з невеликим споживанням холодної води (готування й купелі виключені) для охайної студентки, обов’язково зі складного факультету. На вихідні виїзд до родини».

— Кожен охоче виїде, щоб помити спину й околиці, — буркнула Мілена. — Бляха, нічого нема. Я починаю шкодувати за тим грибом у Квятковської.

— А я починаю чутися винною, що тоді тебе провідала.

— Ну що ти, Вишне. Жартів не розумієш? Я воліла б ночувати в Йорданському парку.

— Бо ти, мабуть, ніколи там не ночувала, —

1 ... 3 4 5 ... 57
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Терпкість вишні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Терпкість вишні"