Читати книгу - "Острів Скарбів"

— Джиме, — нетерпляче звернувся він до мене, — неси ром!

При цьому він похитнувся і оперся рукою об стіну.

— Вас поранено? — вигукнув я.

— Рому! — повторив він. — Мені негайно потрібно вимітатися звідси. Рому! Рому!

Я побіг по ром, але через хвилювання розбив склянку і не відразу зміг закрутити кран бочечки. Поки я порався, щось важке гепнулося на підлогу. Я вбіг і побачив на долівці капітана, витягнутого на увесь свій зріст. Мати, стурбована криками і бійкою, збігла вниз допомогти мені. Капітан важко і шумно дихав. Ми трішки підняли його голову, але далі не знали, як йому допомогти. Я приніс рому, намагався влити йому в рот. Але щелепи годі було розімкнути. Здавалося, капітан смертельно поранений під час сутички з незнайомцем. Мати причитала, боялася, що цей інцидент зганьбить наш заїжджий двір, скаржилася на долю, що саме в такий момент батько неспроможний нам допомогти. На наше щастя, в дім зайшов доктор Лівсі, який приїхав оглянути мого хворого батька.

— Докторе, допоможіть! — разом вигукнули ми. — Що нам робити? Куди він поранений?

— Поранений? — здивувався доктор. — Дурниці! Він так само поранений, як ми з вами. Допився… Що тут вдієш! Я його попереджав… Ви, місіс Гокінс, повертайтеся нагору до чоловіка і не розповідайте йому, що тут сталось. А я намагатимуся врятувати це жалюгідне життя. Джиме, мені потрібна велика посудина.

Коли я повернувся з мискою, доктор уже підгорнув рукав на великій мускулистій руці капітана. Вся рука була в татуюванні. На передпліччі синіли чіткі написи: «На щастя», «Попутного вітру» та «Щасти Біллі Бонсу». Поблизу плеча була зображена шибениця з повішеним. На перший погляд малюнок був зроблений досконало.

— Віща картинка, — підмітив доктор, торкнувшись пальцем цього зображення. — А зараз, пане Бонсе, якщо це ваше справжнє ім'я, ми побачимо, якого кольору ваша кров… Ти ж не боїшся крові, Джиме? — уточнив доктор Лівсі.

— Не боюсь, сер, — відповів я.

— Чудово, — промовив доктор. — Триматимеш миску.

Не довго думаючи, він ланцетом розтяв вену.

Перш ніж капітан відкрив очі і обвів нас затуманеним поглядом, втратив чимало крові. Він упізнав доктора і спохмурнів. Потім помітив мене і начебто трохи заспокоївся. Потім ураз напнувся, мов струна, поривався встати і загорлав:

— Де Чорний Пес?

— Нема тут ніякого пса, крім того, який зжирає вас ізсередини, — не стримався доктор. — Ви зловживали ромом. Ось результат, як я вас і попереджав. Бог свідок, я витягнув вас із могили. Щоправда, лише тому, що мій обов'язок рятувати життя. Ну, містере Бонсе…

— Я вам ніякий не Боне — перебив капітан.

— Яка різниця, — продовжив доктор. — Я знав одного пірата на ім'я Боне і назвав вас так для зручності. Запам'ятайте все, що я зараз скажу: склянка рому, звичайно, для вас несмертельна. Але якщо ви дозволите собі випити одну, то вже не зможете зупинитись. Клянусь вам своєю перукою: не покинете пиячити, то й справді помрете дуже швидко. Я зрозуміло висловлююсь? Підете туди, де приготовлене місце для кожного, як обіцяно у Біблії… Тож раджу вам тримати себе в руках! А тепер, хоч як не хочеться, допоможу вам дістатися постелі.

Доклавши чимало зусиль, ми витягли капітана нагору і поклали в ліжко. Він, знесилений, упав на подушку. Здавалося, він нічого не відчуває. — Не забудьте, — сказав доктор, — я не перебільшую: слово «ром» і слово «смерть» для вас мають однаковий зміст.

Узявши мене за руку, він пішов до кімнати мого батька.

— Цього разу відбувся легким коштом, — сказав мені доктор. — Я випустив із нього стільки крові, що він надовго вгамується. Тиждень не сміє вилазити з постелі, це корисно і для нього, і для вас. Проте ще одного удару він не витримає.

Розділ 3

Чорна мітка

Обідньою порою я зайшов до кімнати капітана з ліками і прохолодним напоєм. Він лежав у тому самому положенні, в якому ми з доктором його залишили, тільки трохи вище. Він видався мені дуже кволим і водночас надто збудженим.

— Джиме, ти єдиний тут, хто чогось вартий. Пам'ятаєш, я завжди був добрим до тебе. Жодного місяця я не забув дати тобі чотири срібні пенси. А тепер бачиш, який я безпорадний, як мені кепсько, всі покинули мене! Ти ж принесеш мені скляночку рому, га, Джиме?

— Доктор… — почав було я.

Але хворий почав дуже сердито, хоча й слабким голосом, звинувачувати лікарів у всіх бідах світу.

— Лікарі — то непутящі нероби, — сказав він. — А цей ваш тутешній ескулап… ну що він знає про моряків? Я бував у таких краях, де спека, яку киплячій смолі, де люди валилися з ніг від Жовтого Джека, а від землетрусів земля ходила ходором, як море під час бурі. Що він може знати про мене?! Та я виживав на однім ромі. Ром заміняв мені і м'ясо, і воду, і жінку, і друга. Якщо я негайно не вип'ю рому, то почуватимусь нещасним старим кораблем, викинутим штормом на берег. Моя смерть буде на твоїй совісті. Хай йому грець, тому триклятому доктору…

І він знову довго лаявся.

— Ти бачиш, Джиме, як тремтять мої пальці, — продовжував він скиглити. — Я не можу змусити їх не тремтіти. Я не мав сьогодні жодної краплі в роті. Цей доктор — телепень, запевняю тебе. Якщо я не вип'ю рому, мені вважатимуться жахи. І знаєш що, дещо я вже бачив, їй-богу! Я бачив старого Флінта, він он там, у кутку, в тебе за спиною. Я бачив його як живого. А коли мені ввижаються жахи, я звірію, я ж дикий чоловік. Ти чув на власні вуха, як доктор казав, що одна чарка не вб'є мене. Я дам тобі золоту гінею за однісіньку чарчину, Джиме!

Він канючив щораз напористіше і я став непокоїтися, аби цього не зачув батько. В той день він почувався вкрай погано, і потребував цілковитого спокою. Та остаточно мене переконало нагадування слів доктора, що одна склянка капітану не зашкодить.

— Я не потребую ваших грошей, — відповів я, бо підкуп суперечив моєму розумінню гідності. — Краще віддасте борг батькові. Я принесу вам склянку. Першу і останню.

Я приніс йому склянку рому. Він жадібно схопив її і осушив до дна.

— От і добре! — вдоволено прохрипів він. Мені одразу