Читати книгу - "Українець і Москвин: дві протилежності"

З порівняння історії індуської, згл. англійської нації бачимо, що не кількість населення, не природні багатства країни спричинювали могутність нації. Імперію на п’яти континентах створили з диких теренів анґло–сакси, а не індуси чи китайці, хоч останні були старші, численніші і багатші за анґло–саксів. Очевидячки, анґло–сакси мали якусь силу, якої забракло індусам. Так, вони ту силу мали. Вона називається ТВОРЧИЙ ДУХ НАЦІЇ. Наш філософ Г. Сковорода висловив цю велику істину, цей великий закон життя в двох словах: ДУХ ЖИВОТВОРИТЬ. Так! Дух животворить, творить життя. Вільний творчий дух людини і нації родить вищі ідеали, нові ідеї, організує їх в систему тямок, створює план і здійснює його в конкретних, матеріяльних формах. Отже, дух творить не лише духові, але й матеріяльні багатства нації і людства. ТВОРЧИЙ ДУХ НАЦІЇ Є БАТЬКОМ ДУХОВОЇ І ФІЗИЧНОЇ СИЛИ НАЦІЇ.

Творчий дух народу народжується разом з народженням народу, с. т. тоді, коли культура провідної верстви окремих племен вже піднеслася вище примітивно–дикунського позему. Отже, корені творчого духа народу сягають в першопочатки того народу. Це значить, що старший є нарід, то глибший, то сильніший, непохитніший є його творчий дух. Непохитніший — це значить, що він не піддається чужим впливам, а, навпаки, чужі впливи, чужі запозичення перероблює своїм творчим духом, перетоплює в своїй культурній кузні на свій власний смак; надає власний зміст. Яскравим прикладом цього є українська нація. Скільки–то народів, скільки–то різних культур перекочувалося широкими просторами України! Бестіяльно жорстоко і тотально протягом століть засмічували, спотворювали, нищили вороги українську культуру і мову. Знесилена, зруйнована, обкрадена, затруєна чужими –ізмами, політично, економічно і культурно скована кайданами на руках і ногах, Україна — національна Україна, українська Україна року Божого 1958 не лише живе і творить, але й загрожує завалити найсильнішу і найдеспотичнішу в історії людства імперію. Добрі бо, глибокі бо, незнищимі бо основи нашої нації та її творчого духа заклали наші прапредки–трипільці 5000 років тому.

Тут мусимо пригадати різницю між культурою і цивілізацією. Цивілізацією ми називаємо зовнішні, матеріяльні форми, в які виливається, матеріялізується духова творчість людини чи нації. Зміст тої духової творчости ми називаємо культурою, хоч часом говоримо про форми культури (москвини, не визнаючи жодних «духів», видумали дивогляд «матеріяльна культура»). Культура кожної нації складається зі своєї власної, лише їй питомої (національної) культури та запозичень з культур інших народів. Цивілізаторами якогось народу можуть бути і чужинці (разом з власною елітою). Натомість творцями національної культури є виключно власна національна еліта народу. Власна — значить та, що виросла органічно, природно з глибоких нетр свого народу, що зв’язана зі своїм народом КРОВНО і духово, що черпає свою силу з культури власного народу; коротко, що має національний ҐРУНТ, якого соками живе і росте. І лише та еліта, що має глибокі корені в своїм власнім народі, в його культурі має духову силу асимілювати первні чужих культур, гармонізуючи їх із своїми національними, збагачуючи тим, а не засмічуючи свою національну. Вся трагедія москвинів є в тому, що, по–перше: в Московщині — внаслідок її географічно–економічних обставин та історичних подій — народна їхня культура зупинилася, замерзла на примітивному, дикунському поземі, не розвиваючись аж по сьогоднішній день; а по–друге, внаслідок тих же причин — не створилася в Московщині своя національна культурна еліта (її заступила хаотична мішанина чужинців. Див. далі). Не маючи цих двох обов’язкових для національної творчості передумов, не міг — ясна річ — народитися і розвинутися у москвинів їхній творчий дух. Вони його не мають і понині, як побачимо з дальшого нашого викладу.

Поперед ми говорили, що географічно–економічні чинники формують характер, вдачу, ментальність народів. Своєю чергою, вдача народу впливає на творення ідеалів, ідей, вірувань, коротко — на світогляд і культуру. З цих причин антропологи ділять народи на: народи рільничого культурного кола і народи кочово–мисливського кола. Культури цих кіл дуже відрізняються одна від одної. Щоб ясніше уявити собі цю різницю, наведемо простий приклад. Те саме явище в природі породжує у народу осілого, рільничого цілком інші думки, як у народу кочово–мисливського. Напр., наближення зими рільник радо вітає, бо зима є для нього заслужений відпочинок від тяжкої, майже цілорічної праці. Комори повні харчів на зиму, опал на зиму приготований, хата тепла. Тому зима породжує в душі рільника почуття певности в собі, незалежности, самопошани і власної гідности. Роботи взимі мало, і є час подумати над земним і понадземним життям; подумати про Творця земних благ — про Бога та Його закони. Зима наповнює душу рільника спокійною радістю, вдячністю Творцеві (Свята Вечеря, кутя, колядки, обряди). Рільник є ГЛИБОКО релігійний.

Кочовик–мисливець кляне зиму. Ріки позамерзали — нема риби. Звірина поховалася чи вимандрувала. Мороз, глибокий сніг робить полювання тяжким, і часто мисливець вертається з порожніми руками до свого холодного шатра. Холодний, голодний, озлоблений на зиму, на звірину, на природу, на свою долю, на своїх ближніх і на самого себе, кляне все і всіх. Кляне і Того, Хто післав ту кляту зиму, — самого Бога. Він радо визнав би і поклонився чортові, якби той післав йому їжу. В його душі народжується і скріплюється злоба, ненависть. Живучи з полювання, с. т. з убивства, мисливець призвичаюється проливати кров, вбивати; стає жорстокий; навчається не цінити кров і життя людей. Дим з комина теплої хати рільника породжує в нім злобну заздрість і думку вкрасти чи силою забрати у рільника їжу. Виховується загарбник, імперіяліст. Всі думки його зосереджуються довкола їжі, тепла, матеріяльного добробуту — виховується матеріялістичний світогляд, а релігія його обертається на забобонну, зовнішню обрядовість. Мисливець є ГЛИБОКИМ атеїст. (З усіх народів лише одні москвини не мають Святої Вечері, не мають колядок і майже не святкують Різдва. Це царський уряд заборонив колядувати в містах в Україні).

Вже з одного цього простого прикладу бачимо величезну різницю в напрямі, силі, глибині, змісті і навіть формі культур різного походження. Проф. В. Щербаківський пише: «Кожний з цих культурних кругів був витворений зовсім окремою расою, окремою і фізично, і психічно. Але, витворившись, впливає вже далі на психіку приналежних до даного кругу людей. Отже, кожний культурний круг консервує ментальність приналежних до нього людей, розуміється, в певних межах. Ментальність людей чужого культурного кола завжди здається їм дивною, незрозумілою і навіть ворожою, бо в дійсності так і є. Культурні круги є константами (сталими сучинниками) в безпереривно мінливій людській історії, яка стає значно зрозумілішою, коли не спускаємо з