Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Фаворит 📚 - Українською

Читати книгу - "Фаворит"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Фаворит" автора Дік Френсіс. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 58
Перейти на сторінку:
Заходьте сюди, будь ласка.

Він пропустив мене й зачинив двері.

Чоловік, який устав мені назустріч, був, на мій погляд, трохи занизький для поліцейського. Кремезний коротун, років під сорок. Він виглядав скорше воякою, аніж мислителем, проте, як я потім пересвідчився, це було помилкове враження. На столі порозкидані газети й товстенні юридичні довідники. В кабінеті задуха від газового пальника, попільничка повна недокурків. Він теж проводив неділю за читанням детективу.

— Добридень. Я інспектор Лодж, — сказав, тицьнувши на стілець проти письмового столу. Сам теж сів і взявся складати в стосики газети. — Ви з приводу вбивства? — Мої власні слова в його вустах здавалися абсурдом, хоч він і повторив їх по-діловому.

— Я відносно майора Девідсона…

— Так, ми вже отримали рапорт. Він помер у лікарні після падіння на перегонах.

— Те падіння було зловмисно влаштоване.

Інспектор допитливо глянув на мене, потім узяв аркуш паперу, одкрутив ручку й поставив дату.

— Давайте все спочатку, — заявив він. — Ваше ім'я?

— Аллан Йорк.

— Вік?

— Двадцять чотири.

— Адреса?

Я сказав, потім пояснив, чия то квартира і що мешкаю здебільшого там.

— А де ваше постійне місце проживання?

— Південна Родезія. Скотарська ферма поблизу Індума, за п'ятнадцять миль од Булавайо.

— Чим займаєтесь?

— Представник батька у його лондонському філіалі.

— А чим займається батько?

— Ділок. Торговельна компанія «Бейлі Йорк».

— Чим торгуєте?

— Мідь, олово, худоба. Хоч ми переважно транспортна фірма.

Він усе це швидко й чітко занотував.

— Ну от. — I поклав ручку. — А тепер — усе по порядку.

— Сталося ось що… — я розповів, що знав. Він слухав, не перебиваючи, потім запитав:

— А чому ви гадаєте, що це не звичайне падіння?

— Адмірал — найнадійніший плигун у світі. Ноги в нього гнучкі, мов у кота. Він ніколи не робить похибок під час скачки.

Та з його чемно-здивованого виду я зрозумів, що він мало знає про якісь там скачки з перешкодами і, певно, вважає, що впасти може кожен кінь.

Я з усіх сил намагався його переконати:

— Адмірал спритно долає перешкоди. Він нізащо не впав би просто так. Той бар'єр для нього — тьху! I ніхто його навіть не підганяв. Він чудово злетів у повітря — я сам бачив. Отож падіння було неприродне. Воно виглядало так, ніби навмисно щось влаштували, аби його повалити. Я гадав, що то дріт. I тому вернувся й таки знайшов його. От і все.

— Гм. А цей кінь мусив виграти?

— Безумовно.

— А хто ж виграв?

— Я.

Лодж кусав кінчик своєї ручки.

— Як наймають вартових? — запитав він.

— Докладно не знаю. Але це люди випадкові. Їх беруть усього-на-всього на один раз.

— Тоді навіщо б їм комусь шкодити? — хитро запитав він.

Я глипнув на нього.

— То що ж ви вважаєте, я все це вигадав?

— Та ні, — Лодж зітхнув. — Я цього зовсім не думаю. Мабуть, слід поставити питання: чи важко було б найнятися саме тому, хто мав намір пошкодити майору Девідсону?

— Без будь-яких труднощів.

— Ми мусимо це з'ясувати. — Він замислився. — Кращого способу знищити людину й не вигадаєш…

— Той, хто це влаштував, не мав наміру вбивати, — сказав я переконано.

— Чому?

— Бо не ждали, що майор Девідсон розіб'ється на смерть. Я гадаю, це було задумано, аби він не виграв скачку.

— При такому падінні й не розбитися? А мені здавалося, це дуже небезпечно, — мовив Лодж.

Я відповів:

— Вони просто хотіли вибити його з сідла. Коли ваш кінь на повному ходу зачепить бар'єр і ви цього не сподіваєтесь, то вас просто викидає з сідла. Ви летите й приземляєтесь далеченько від того місця, де падає кінь. Це може кінчитися важкою травмою, але не смертю. До того ж Білл Девідсон не полетів уперед. Може, він застряв носаком у стремені, хоч це малоймовірно. А може, перечепився через дріт, і той затримав його. Бо впав круто вниз, а кінь — на нього. Лука сідла стусонула йому в живіт. Такого зумисне не придумаєш.

— Атож. Ви, здається, все добре обміркували.

— Ще й як!

— А ви не підозрюєте, кому б хотілося пошкодити майорові? — запитав Лодж.

— Ні, — одказав я. — Його всі любили.

Лодж підвівся й розім'яв плечі.

— Ходімо глянемо на ваш дріт. — I висунув голову за двері: — Райте, найдіть-но Хокінса та скажіть, що мені потрібна машина.

Хокінс (я здогадався, що то саме він) сидів за кермом. Ми з Лоджем усілися ззаду, й машина рушила. Головні ворота іподрому досі були зачинені, але, як я переконався, були й інші можливості пробратися за огорожу. Поліцейський ключ підійшов до малесенької бокової хвіртки.

— На випадок пожежі, — пояснив Лодж, упіймавши мій здивований погляд.

У конторі жодної живої душі. Хокінс погнав навпрошки до найвіддаленішої перешкоди. Нас добре трясло на вибоїнах. Хокінс підкотив до бровки, і ми з Лоджем вибралися з машини.

Я підійшов до бар'єра з боку бровки.

— Дріт там…

Та я помилився.

Був стовп, була висока трава, стояла загорожа із березових паколів, а дроту не було.

— Ви певні, що це та перешкода? — спитав Лодж,

— Атож.

Ми стояли, дивлячись перед собою. Трибуни ледве виднілися в мороці. Загорожа, біля якої ми стовбичили, була єдиною перешкодою між двома закрутами скакової доріжки, і найближчий бар'єр чорнів за триста ярдів ліворуч.

— Ви долаєте он той бар'єр, — мовив я, простягаючи руку, — потім скачете до цього, — ляснув я по загорожі. — А коли подолаєте, за двадцять ярдів попереду буде крутий поворот перед новою прямою. Чергова перешкода розташована трохи далі, щоб дати можливість коневі відновити рівновагу перед стрибком. Це дуже гарний іподром.

— А ви не могли помилитися в тумані?

— Ні. Це той бар'єр.

— Гаразд. Роздивимось.

Та побачили всього-на-всього дві темні жолобинки на колись побілених стовпах. До того ж треба було придивлятися, аби помітити. Обидві на однаковій висоті — шість футів і шість дюймів.

— Це ще не доказ, — буркнув Лодж.

Ми поверталися в Мейденхед мовчки. Я дратувався, що піймав облизня. Треба було одразу ж повести туди когось, хоча б сторожа. Той, хто бачив — навіть у темряві, — що дріт припнуто до стовпа, підтвердив би мої свідчення. Але ж вартовий міг повернутися й одкрутити дріт, поки я плентав до трибун, і мої свідки теж нічого не помітили б, — заспокоював я себе.

Із Мейденхедського поліцейського відділка я подзвонив Кресвеллу Стампе. Цього разу перебив, як мені сказали, смакування добре підпеченими тістечками. Звістка, що дріт кудись щез, йому дуже не сподобалась.

— Ви мали одразу повести туди когось. Сфотографувати! Зберегти дріт! Ми не можемо заводити справу без доказів. Ви надто безвідповідальні,

1 ... 3 4 5 ... 58
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фаворит», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фаворит"