Читати книгу - "Українська література 17 століття"

Історичні сюжети й мотиви розробляються і в невласне історіографічних жанрах писемності: в полемічних творах, в ораціях, у віршах, у народній поезії — в думах, історичних піснях, колядках, у повістях й оповіданнях тощо. Використовуються вони також як засіб освіти й виховання в шкільному навчанні й церковному учительстві.

Все це свідчить, з одного боку, про загострення інтересу в письменницькому і читацькому середовищі до історії взагалі і до історії вітчизняної зокрема, а з другого — про активність процесу поетизації історичних сюжетів, образів і мотивів.

Історіографія в XVII ст., репрезентована короткими літописними нотатками, пов’язаними з певними місцевостями, містами, монастирями (літописи Київський, Острозький, Львівський, Чернігівський, Межигірський, Підго-рецький, Добромильський та ін.), і докладними творами, які охоплюють тривалий проміжок часу або розповідають про окремі історично вагомі епохи і коливаються щодо жанру між формами літопису і хроніки (Густин-ський літопис, «Кройніка» Феодосія Софоновича, «Синопсис», «Хронограф» і «Обширний синопсис руський» Пантелеймона Кохановського, «Козацький літопис» Самовидця). Слід відзначити в історичній літературі XVII ст. розвиток хронографічної традиції, представленої насамперед хронографічними частинами Густинського літопису та «Літописця» Леонтія Бо-болинського.

Видатною пам’яткою історіографії першої половини століття, яка поєднувала в собі давню літописну традицію і зачатки нових форм історіографічної творчості, є Густинський літопис (1623 1627) Він починається викла

дом подій всесвітньої історії в дусі традиційних хронографів. Далі автор переказує літописну історію Київської Русі, південноруських князівств XII— XIV ст., Литовської Русі, використовуючи «Повість минулих літ», Київський і Галицько-Волинський літописи, Литовські літописи, а також польські хроніки та багато інших джерел. Наприкінці Густинського літопису характер викладу змінюється — хроніку завершують три цільні нариси про недавнє для укладача і його сучасників минуле: «Про початок козацтва», «Про введення нового календаря», «Про унію, як вона почалася в Руській землі». Загалом Густинський літопис не є простою компіляцією, а відзначається своєрідним тлумаченням фактів, зачерпнутих з різних джерел, і власним, новим поглядом автора на історію як предмет.

Істотним кроком вперед у розвитку не тільки української, а й усієї східнослов’янської історіографії став «Синопсис, чи коротке зібрання од різних літописців», виданий з благословення києво-печерського архімандрита Іно-кентія Пзеля (К., 1674, 1678, 1680). У світогляді и стилі укладача «Синопсису» нове співіснує Зі старим, прогресивне з регресивним. У ньому здійснює-гься перехід від цілковитого провіденціоналізму до прагматичного пояснення історії.

Укладачеві «Синопсису» властива схильність до феодально-монархічної ідеї. Перебільшуючи «самодержавство» київських князів; він викладає історію Рюриковичів. Паралельно простежується розвиток православної церковної організації у східних слов’ян від моменту введення християнства на Русі Володимиром до встановлення московського патріаршого престолу.

Однією із провідних тем «Синопсису» є тема боротьби Русі з турецько-татарською агресією. Чверть книги (у виданні 1680 р.) займає розповідь про Куликовську битву. Тут же докладно розповідається про Чигиринську війну (1677 1678) Автор підносить і пропагує ідею єднання слов’янських країн

перед лицем магометанської небезпеки, ідею необхідності спільних зусиль усіх слов’янських країн під егідою Росії у боротьбі за звільнення християнських земель з-під турецького іга Саме цим, очевидно, пояснюється його «нейтралітет» щодо Польщі і замовчування українсько-польської війни 1648—1654 pp. Це та ж ідея, яку розпивали українці Лазар Баранович і Іоаникій Галятовський, хорват Юрій Крижанич, росіяни Андрій Лизлов і Афанасій Ордин-Нащокін, поляк Шимон Старовольський та інші діячі

XVII ст.

Щодо стилю «Синопсис» є сплавом давньоруської традиції літописного викладу і спроб розповідати про історичні події в барокковій манері. Новий підхід до джерел, тяжіння до прагматичного тлумачення історичних явищ, актуальність поставлених питань, широкий часовий діапазон освітлюваних подій у поєднанні із зв’язністю, лаконічністю і чіткістю викладу, гарною літературною формою, жвавістю і цікавістю розповіді, включенням у текст сказань і крилатих виразів, адресованістю широкій аудиторії,— все це зробило «Синопсис» однією із найпопуляриіших історичних книг XVII ст

Він мав велике значення для поширення і розвитку історичних знань. Про це свідчить велика кількість перевидань цієї книжки в XVII і XVIII ст , численність її рукописних копій, переклади грецькою і латинською мовами, використання наступними історіографами — на Україні Леонтієм Бобо-линським, Григорієм Грабянкою, Самійлом Величком; у Ресії Василем Та-тищевим і Михайлом Ломоносовим, у Болгарії Паїсієм Хіландарським «Синопсис» давав сюжетний матеріал для літературних творів, народних казок, лубочних малюнків.

Новим явищем в історичній літературі на грані XVII і XVIII ст стали так звані козацькі літописи Самовидця, Григорія Грабянки і Самійла Велична — історіографічні композиції, складені з характеристик видатних діячів, описів важливих подій та епізодів, тлумачень певних періодів політичного життя. Усе це викладалося в формі порічних статей, хронікальних оглядів, більш чи менш докладних розповідей За джерела для них правили особисті спогади, щоденникові записи, свідчення очевидців, літературні твори, писання інших історіографів. Козацькі літописи і за хронологією освітлюваних явищ, і за змістом, і за формою мають дуже мало спільного з традиційним літописанням і навіть із хроніками XVI—XVII ст Це новий своєрідний жанр історіографічної літератури.

Із козацьких літописів до XVII ст належить «Літопис Самовидця» який розповідає про події 1648 1702 рр У формі окремих нарисів автор

освітлює причини і найважливіші події «війни Хмельницького», возз’єднання України з Росією,' епізоди сутичок між козацькою верхівкою і «голотою», міжусобні чвари старшинських партій.

Самовидець створює виразні характеристики діячів свого часу Особливе місце поміж ними займає яскравий образ Богдана Хмельницького. Автор літопису, виходячи з класових інтересів старшини, неприязно змальовує бунтівну «голоту». Водночас він осуджує моральну й побутову поведінку деяких представників козацької верхівки, намалювавши виразні типи владолюбців, стяжателів та авантюристів. Для Самовидця характерне прагнення до суспільного втихомирення, яке, на його думку, можливе тільки при наявності сильної і твердої державної влади. Він — прихильник нерозривного єднання України з Росією Змальовуючи події й осіб, Самовидець нерідко вдається до домислу, часто використовуючи при цьому народні перекипи Мова Його близька до живої, народної, стиль викладу — простий, без барок кової кучерявості.

У царині віршової поезії 10 протягом XVII ст. продовжує розвиватися поезія духовна, релігійно-філософська, церковно-історична, празнична, панегірична Це — гімни на честь тройці, Христа, богородиці, апостолів, святих, вірші про релігійні свята, молитовна і покаянна лірика, полемічні вірші, спрямовані проти чужовірців, єретиків, відступників; роздуми на релігійно-філософські теми, часто пройняті мотивами соціальної критики. Особливо виразні щодо цього були популярні теми несталості і швидкоплинності земного життя, мирських зваб, неминучості і нежданості смерті, рівності всіх перед смертю; елегійні роздуми про добро і зло, про сутність людського щастя тощо. З поетів, котрі зоставили своїми релігійно-філософськими віршами слід в історії літератури, часто не тільки української, а й білоруської та російської, треба виділити укладачів Загоровського