Читати книгу - "Вежа блазнів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
* * *
Ченці в церкві Тіла Господнього почали співати другий із трьох передбачених на сексту псалмів. «Треба поспішати, — подумав Рейневан. — При capitulum, щонайпізніше — при Кугіе, але ні на мить по тому, Аделя має зникнути з території лікарні. Її тут ніхто не повинен бачити».
Benedictus Dominus
qui non dedit nos
in captionem dentibus eorum.
Anima nostra sicut passer erepta est
de laqueo venantium…
Рейневан поцілував Аделю у стегно, а далі, натхнений співом ченців, набрав повні груди повітря і з головою поринув у кипри з нардами, нард і шафран, пахучу тростину й корицю з усіма деревами ладану, у мирру й алое.[27] Аделя пружно витяглася, простягнула руки і вп'ялася йому пальцями у волосся, легкими порухами стегон підтримуючи його біблійні починання.
— Ox, ooooox… Mon amour. Mon magicien.[28] Божественний хлопчику… Ти чарівник…
Qui confidunt in Domino, sicut mons Sion
non commovebitur in aeternum,
qui habitat in Hierusalem…
«От уже і третій псалом, — подумав Рейневан. — Як швидко спливають миттєвості щастя…»
— Revertere[29], — промуркотів він, стаючи на коліна. — Повернися, повернися, Суламітко…
Аделя повернулася, стала навколішки й нахилилася, міцно схопившись за липові дошки узголів'я і наставивши Рейневанові всю сліпучу красу свого реверсу. «Афродіта Калліпіга»[30], — подумав він, наближаючись до неї. Античні асоціації та еротична картина подіяли на нього так, що він наближався, немовби щойно згадуваний святий Георгій, який наступав зі списом на сіленського змія. Стоячи навколішки за Аделею, як цар Соломон за троном з ліванського дерева, він обіруч обхопив її за енгедські сади-виноградники.[31]
— До лошиці у возах фараонових,[32] — прошепотів він, нахилившись над її шиєю, точеною, мов Давидова башта,[33] — прирівняю тебе, подруженько моя.
І прирівняв. Аделя крикнула крізь зціплені зуби. Рейневан повільно провів долонями вздовж її мокрих від поту боків, вибрався на пальму і схопився за віти її, плодами обтяжені. Бургундка відкинула голову, ніби лошиця перед стрибком через перешкоду.
Quia non relinquet Dominus vergam peccatorum.
Super sortem iustorum
ut non extendant iusti
ad iniquiatem manus suas…
Перса Аделі підстрибували під Рейневановою долонею, як двоє сарняток-близнят. Другу долоню він підклав під її сад із плодами гранату.
— Duo… ubera tua, — стогнав він, — sicut duo… hinuli capreae gemelli… qui pascuntur… in liliis… Umbilicus tuus crater… tornatilis numquam… indigens poculis… Venter tuus… sicut acervus… tritici vallatus liliis…
— Ax… aaaax… aaax, — виводила контрапунктом бургундка, що не знала латини.
Gloria Patri, et Filio et Spiritui sancto.
Sicut erat in principio, et nunc, et semper
et in saecula saeculorum, Amen.
Alleluia!
Ченці співали. А Рейневан, який цілував Аделю фон Стерча в шийку, безтямний, зшаленілий, долав вершини гір, стрибав по пагорбах, saliens in montibus, transiliens colles, і був для своєї коханки немов молодий олень у бальзамінових горах. Super montes aromatum.
* * *
Двері відчинилися від удару із грюкотом і такою силою, що вирвана з одвірка скоба метеором вилетіла у вікно. Аделя верескнула тонесенько і пронизливо. А до кімнатки увірвалися брати фон Стерча. І з першої ж миті легко було здогадатися, що це аж ніяк не дружній візит.
Рейневан скотився з ліжка, відгородившись ним від незваних гостей, вхопив своє вбрання і взявся поквапливо натягати його на себе. Це йому значною мірою вдалося, але тільки тому, що лобову атаку брати Стерчі спрямували на свою братову.
— Ах ти шльондро! — заревів Морольд фон Стерча, висмикуючи голу Аделю з ліжка. — Паскудна дівко!
— Ах ти ж розпуснице погана! — підхопив Віттіх, його старший брат. Вольфгер же, найстарший після Гельфрада, навіть рота не зміг розкрити, бо чорна лють позбавила його дару мови. Він розмахнувся і вдарив Аделю по лиці. Бургундка зойкнула. Вольфгер доправив до першого ляпаса, цього разу — навідліг.
— Не смій її бити, Стерча! — закричав Рейневан голосом, що ламався і тремтів від переляку, від паралізуючого почуття безсилля, викликаного напівспущеними штанами. — Не смій, чуєш?
Крик подіяв, хоч і не зовсім так, як він сподівався. Вольфгер і Віттіх, на мить забувши про невірну братову, підскочили до Рейневана. На хлопця посипався град ударів і штурханів. Замість того, щоби захищатися чи затулятися, він зіщулився під ударами і вперто намагався натягнути штани, ніби це були й не штани зовсім, а якийсь магічний обладунок, здатний відгородити його від небезпеки і врятувати від ран, якийсь зачарований панцир Астольфа чи Амадіса Уельського. Краєм ока він побачив, як Віттіх виймає ножа. Аделя заверещала.
— Облиш! — гаркнув на брата Вольфгер. — Не тут!
Рейневану вдалося підвестися на коліна. Віттіх, розлючений, з поблідлим від шалу обличчям, підскочив і гепнув його кулаком, знову поваливши на підлогу. Аделя закричала зовсім пронизливо, але крик обірвався, коли Морольд ударив її по обличчю і рвонув за волосся.
— Не смійте… — простогнав Рейневан, — …бити її, мерзотники!
— Ох ти ж сучий сину! — крикнув Віттіх. — Ну, зажди!
Тоді підскочив, ударив, копнув раз, другий. На третьому його зупинив Вольфгер.
— Не тут, — повторив він спокійно, і був то спокій зловісний. — На двір його. Заберемо його до Берутова. І цю шльондру також.
— Я не винна! — завила Аделя фон Стерча. — Він мене приворожив! Зачарував! Це чарівник! Le sorcier! Le diab[34]…
Морольд перервав її на півслові — ударом.
— Замовкни, хвойдо, — гримнув він. — Ще встигнеш накричатися. Тільки зажди-но трошечки.
— Не смійте її бити! — закричав Рейневан.
— Ти теж, — запевнив його з грізним спокоєм у голосі Вольфгер, — ти теж іще встигнеш накричатися, когутику! Ану, на двір його.
Дорога з піддашшя провадила досить крутими сходами. Брати фон Стерча скинули з них Рейневана, хлопець впав на сходовий майданчик, ущент розтрощивши при падінні частину дерев'яної балюстради. Перш ніж Рейневан зміг звестися на ноги, його знову підхопили і пожбурили просто надвір, на пісок, оздоблений паруючими купками кінського гною.
— Так-так-так, — промовив, тримаючи коней, Ніклас Стерча, наймолодший з братів, іще зовсім хлопчисько. —
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вежа блазнів», після закриття браузера.
