Читати книгу - "Одіссея капітана Блада"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Я капітан Гобарт з драгунів полковника Кірка. Ви тут переховуєте бунтівників?
Наляканий різким і зухвалим тоном військового, господар промимрив тремтячим голосом:
— Я… я не переховую бунтівників, сер. Цей джентльмен поранений…
— Сам бачу! — гримнув капітан і важкою ходою рушив до кушетки. Насупившись, він похмуро глянув на сіре обличчя змученого лорда. — Нема потреби допитуватись, де він був поранений. З мене досить того, що це проклятий бунтівник! Візьміть його, хлопці! — кинув він драгунам.
Але тут Блад заступив собою пораненого.
— В ім'я гуманності, сер! — сказав він з ноткою гніву в голосі. — Ми живемо в Англії, а не в Танжері. Цей чоловік тяжко поранений. Його не можна чіпати, бо це небезпечно для його життя.
Слова Блада розсмішили капітана:
— О, я маю ще й піклуватися про здоров'я бунтівників! Хай йому чорт! Ви думаєте, що ми беремо його для лікування? Вздовж усього шляху від Уестона до Бріджуотера споруджуються шибениці, і він годиться для будь-якої з них. Полковник Кірк навчить, цих дурнів-протестантів дечого такого, про що пам'ятатимуть усі нащадки!
— Ви вішаєте людей без суду? Клянусь честю, я помилився. Схоже на те, що ми зараз у Танжері, де колись стояв ваш полк.
В очах капітана блиснув недобрий вогник. Змірявши поглядом Блада з ніг до голови, він звернув увагу на його сухорляву, мускулисту будову тіла, згорда підняту голову, на весь його владний вигляд — і солдат упізнав солдата.
Очі капітана звузились. Він почав дещо пригадувати і зненацька вибухнув гнівом.
— Хто ж ви в біса такий?
— Мене звуть Блад, сер. Пітер Блад. До ваших послуг.
— А-а… так, так, пригадую ваше прізвище. Ви служили у французів, га?
Якщо Блад і був здивований, то не показав цього.
— Так, служив.
— Тоді пам'ятаю… Років п'ять тому чи, може, трохи більше ви були в Танжері?
— Був і знав вашого полковника.
— Клянусь честю, вам, напевно, доведеться відновити це знайомство. — Капітан неприємно засміявся. — Як ви тут опинились, сер?
— Мене покликали подати допомогу пораненому. Я лікар.
— Ви — лікар?
У хвалькуватому тоні Гобарта прозвучала зневага до брехні, якою йому здалися слова Блада.
— Medicinae baccalaureus,[7] — відповів Блад.
— Не тикайте мені під ніс вашу французьку мову, чоловіче! — грубо обрізав його Гобарт. — Говоріть по-англійськи.
Посмішка Блада дратувала його.
— Я лікар і маю практику в містечку Бріджуотері.
Капітан глузливо посміхнувся:
— А сюди ви приїхали з Лаймської затоки,[8] супроводжуючи вашого приблудного герцога?
Блад відповів йому тим самим тоном:
— Якби ваш розум був такий же гострий, як голос, мій любий, ви давно вже були б великою людиною.
На мить у драгуна відібрало мову. Кров ударила йому в обличчя.
— Ви матимете нагоду переконатися, що я й так досить великий, щоб повісити вас.
— Не сумніваюся, що це так. У вас і вигляд і манери вішателя. Але якщо ви застосуєте своє ремесло до мого пацієнта, то зашморгнете петлю на власній шиї. Він не з тих, кого ви можете безкарно повісити. Він має право на суд перів.
— Право на суд перів?
Капітана приголомшили ці останні слова, які з особливим притиском вимовив Блад.
— Безумовно. Кожен, якщо він не дурень і не дикун, запитав би ім'я людини, перш ніж послати її на шибеницю. Цей джентльмен — лорд Гілдой.
І тоді кволим голосом заговорив сам лорд:
— Я не приховую свого зв'язку з герцогом Монмутським і готовий відповісти за це. Проте, з вашого дозволу я відповідатиму тільки перед судом, судом перів, як уже сказав лікар.
Він замовк, і на мить запала тиша. Як це часто трапляється з хвалькуватими людьми, в глибині душі Гобарт був неабияким боягузом. Повідомлення про титул пораненого зачепило його слабку струну. Підлесливий і раболіпний Гобарт благоговів і тремтів перед титулами. Тремтів він і перед своїм полковником, бо Персі Кірк не гладив по голівці тих, що помиляються.
Жестом руки Гобарт зупинив своїх підлеглих. Тут слід подумати. Блад, помітивши його нерішучість, вніс уточнення, над яким було не зайвим і помізкувати.
— Пам'ятайте, капітане, що в лорда Гілдоя є друзі і родичі серед торі,[9] і вони неодмінно донесуть полковникові Кірку, якщо з його світлістю поводитимуться, як із звичайним кримінальним злочинцем. Будьте обережні, капітане, або, як я вже казав, цього ранку ви зів'єте мотузок для своєї власної шиї.
На таку пересторогу капітан Гобарт відповів хвалькуватим презирством, проте, як видно, врахував її.
— Візьміть кушетку, — розпорядився він, — і відправте на ній пораненого в Бріджуотер. Помістіть його у в'язницю до нових розпоряджень.
— Він не витримає такої подорожі,— запротестував Блад. — Йому потрібен абсолютний спокій.
— Тим гірше для нього. Моя справа арештовувати бунтівників! — І рухом руки він підтвердив свій наказ.
Двоє солдатів узяли кушетку і рушили до дверей. Гілдой зробив ледь помітну спробу простягти Бладу руку.
— Сер, — сказав він, — я залишаюсь вашим боржником і, якщо виживу, постараюсь заплатити цей борг.
У відповідь Блад уклонився і звернувся до солдатів:
— Несіть обережно. Від цього залежить його життя.
Коли лорда винесли, капітан пожвавішав і, повернувшись до господаря, спитав:
— Кого ще з проклятих бунтівників ви переховуєте?
— Більше нікого, сер. Його світлість…
— З його світлістю вже покінчено. А за хвилину, коли обшукаємо будинок, візьмемося й за вас. І, клянусь богом, якщо ви мені збрехали…
Він різко обірвав свою мову, щоб віддати наказ солдатам. Драгуни вийшли. За мить почулося, як вони з грюкотом нишпорять у сусідній кімнаті. Капітан тим часом обшукав кімнату, простукуючи панелі рукояткою пістолета.
Блад зрозумів, що йому не можна гаятися.
— З вашого дозволу я побажаю вам усього найкращого, — сказав він.
— З мого дозволу ви трохи затримаєтеся, — наказав йому капітан.
Блад знизав плечима і сів.
— Ви страшенно нудна людина, — сказав він. — Цікаво, як це ваш полковник досі не помітив цього.
Але капітан не звертав на нього уваги. Він нахилився, щоб підняти чийсь брудний і запорошений капелюх, до якого була приколота дубова гілочка. Капелюх лежав біля шафи, в якій сховався бідолашний Піт. Капітан зловтішно посміхнувся, обвів глузливим поглядом кімнату, зупинившись спочатку на господареві, потім на двох жінках, що стояли позаду, і, нарешті, на Бладові, який сидів, заклавши ногу за ногу, з байдужим виглядом, що далеко не пасувало до його думок і настрою.
Ось капітан підійшов до шафи і, шарпнувши, розчинив одну з половинок масивних дубових дверей. Перед ним, зігнувшись у три погибелі, стояв молодий Піт. Схопивши заколотника
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Одіссея капітана Блада», після закриття браузера.