Читати книгу - "Щоденник про війну в Палестині"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Після битви за Дір Сунейд перший батальйон був переміщений вперед до Межделя, а дев’ятий просунувся до Асдуда (Колишнє палестинське поселення, окуповане 28 жовтня 1948. Нині ізраїльське місто Ашдод. Станом на 1948 в Асдуді проживало 5359 мешканців, серед яких євреї становили близько 300. Згідно резолюції ООН про поділ Палестини від 1947, Асдуд мав увійти до складу Арабської держави – прим. перекладача). Перший батальйон отримав новий наказ піти на схід та зайняти Ірак Сувейдан (Колишнє палестинське село, що лежало за 27км на північний схід від Гази. Було знищене після захоплення ізраїльськими силами в ході війни 1948 – прим. перекладача), Фалуджу (Колишнє палестинське село за 30км на північний схід від Гази. Станом на 1948 проживало 5417 мешканців, що були вигнані після захоплення села ізраїльтянами 1949 – прим. перекладача) і Бейт Джібрін (Колишнє палестинське село, що лежало за 21км на північний захід від міста Хеврон. Станом на 1948 проживало 2819 мешканців, які були виселені того ж року – прим. перекладача). Оскільки я виконував усі ці переміщення, про які повідомляли кахірські папери, до того, як вони були виконані нашими вояками на полі, я майже втратив самоконтроль. Я не міг збагнути суті всіх цих переміщень. Головний інтерес нашого вищого командування, як мені здавалося, полягав у тому, щоб захопити якнайбільшу територію. Але єдиним результатом стало те, що чотири батальйони були розсіяні вкінці довгої лінії комунікацій. Вони були настільки розкидані, що їхньою єдиною турботою став захист самих себе та власної лінії комунікацій. Наше вище командування більше не мало резерву, який можна було б кинути проти ворога. Командир того, чим були бойові сили, фактично став командиром без підлеглих вояків або, в кращому випадку, командиром низки віддалених поселень, що розкинулися на широкому фронті. Я бачив, як ми втратили ініціативу і ми здалися б ворогу, якби на це була наша воля.
Усе те, що я міг уявити, сидячи в Газі, було ясним для офіцерів та людей, що були в траншеях на передовій і це згубно впливало на їхній моральний дух. Кожен солдат відчував брак зброї, а ще важливішим було відчуття відсутності планування. Кожен відчував, що наше вище командування не має ефективного контролю над військами і приймає рішення під впливом факторів, серед яких реальні потреби фронту відіграють мінімальну роль. Офіцери й солдати на передовій почувалися у своїх широко розкиданих позиціях відданими на милість ворога. Вони почувалися сидячими мішенями для ворога, що міг швидко рухатись.
У траншеях знову заговорили про політичну війну. Для мене політична війна була безумовною катастрофою й сама ідея про це була огидною для мого способу мислення. З історичного досвіду я знав, що для жодної армії політична війна не проходила без поразки. Випадок Вейвелла в Греції (Арчибальд Вейвелл – британський фельдмаршал. Зазнав поразки від німців 1941 у битві за Крит. Перед цим він не погоджувався із рішенням вищого командування надіслати війська до Греції, але виконав його – прим. перекладача) все ще був свіжим у моїй пам’яті. Війна має бути війною по-справжньому і командир на полі бою повинен діяти у відповідності до польових потреб.
III
Невдовзі новий, сьомий, батальйон прибув на фронт. Нам наказали передати йому Газу. Наш батальйон мав піти вперед і зайняти позицію поблизу Асдуда. Я був задоволений новим наказом частково через те, що ми нарешті зустрінемося з ворогом і битимемся з ним, а частково і тому, що я ще раз зможу зустрітись із Абд ель Хакімом. Як штабний офіцер дев’ятого батальйону, що займав передові перед Асдудом позиції, він мав іще раз передати мені, штабному офіцеру шостого батальйону, позиції свого батальйону. Та перед тим, як покинути Газу, ми отримали дивну вказівку. Нас попередили, що слід приготуватися до заміни Арабського легіон (Армія Трансйорданії/Йорданії – прим. перекладача), який брав участь у битві в Баб ель Ваді (Долина на дорозі між Тель-Авівом та Єрусалимом. Ізраїльська назва Шаар хе-Гай – прим. перекладача). Однак ми не мали жодної інформації про битву в Баб ель Ваді. Мені здавалося дивним те, що із чотирьох батальйонів, що були на фронті, один батальйон, тобто чверть наших сил, ми повинні надіслати в Баб ель Вад, не знаючи, що там відбувається. На щастя, вказівка ця була скасована тоді, коли ми почали готуватися йти. Натомість ми пішли займати свою позицію поблизу Асдуда, як нам наказували до цього, щоб зустрітися віч-на-віч з ворогом.
В Асдуді я зустрів Абд ель Хакіма. Він був як завжди усміхнений, упевнений, безтурботний. Я ніколи не забуду ту ніч, яку ми разом провели в Асдуді. Його місцем для спання була траншея посеред апельсинового гаю. Я поселився в тій самій траншеї, але з іншого боку апельсинового дерева. Тієї ночі ми не засинали ні на мить. Атмосфера були дивною та хвилюючою. Ми були на передній позиції поблизу ворога. Радіоприймач поблизу Абд ель Хакіма щохвилини повідомляв його про розвиток обстановки. Я вперше від Абд ель Хакіма дізнався, що наступного дня має бути атака проти поселення Ніцаним (Ізраїльський кібуц, розташований між Ашдодом та Ашкелоном. Заснований 1943 – прим. перекладача). Я виразив Абд ель Хакіму своє занепокоєння, аби не повторилося те, що трапилось в Дір Сунейді. Та він заспокоїв мої побоювання. Він сказав, що виніс багато уроків з Дір Сунейда. І додав, що в молодих офіцерів моральний дух дуже високий. Він також ретельно підбирав серед командирів рот тих, хто поведе атаку. Однак одного з них, капітана Махмуда Халіфа, який був членом Організації вільних офіцерів, не потрібно було підбирати, бо він сам захотів повести свою роту в бій. Абд ель Хакім залишив мене на світанку, йдучи в бій.
День видався напруженим. Я мав розмістити батальйон на нову позицію. Я також поринув у роздуми про те, що відбувалось попереду нас на заході, на узбережжі біля Ніцанима. До нас надходили переривчасті відомості про бій. Опівдні ми отримали точну інформацію, що дев’ятий батальйон повинен взяти на себе це завдання і зайняти поселення Ніцаним. Ще я дізнався, що Халіф, котрий очолював штурмову роту, був убитий і що Абд ель Хакім, не змігши себе стримати, пішов на штурм і був поранений шрапнеллю, однак усе інше
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щоденник про війну в Палестині», після закриття браузера.