Читати книгу - "Нарис загальної історії"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
У чому полягає природність цього первісного розв’язання? За якими ознаками сім’ю можна вважати природною? Дані щодо цього прості. З одного боку, маємо статистичну рівність між обома статями у віці розмноження — хлопчиків народжується більше, але вони уразливіші. З іншого боку, потрібно мобілізувати всю жіночу плодючість, оскільки максимально можлива цифра — двоє чи троє дітей, що досягнуть дорослого віку, на жінку ледь достатня для забезпечення зміни поколінь. У цьому демографічному підрахунку можна побачити стратегічну роль дитячої та юнацької смертності. Перешкоджаючи одному з двох чи навіть двом з трьох народжених досягти зрілості, смерть, тобто перемога ентропії, робить для людського виду дуже нагальним питання біологічного виживання і навіть тимчасової перемоги негент-ропії. За таких умов можуть існувати тільки три варіанти розв’язань. Статевий проміскуїтет технічно можливий, але він суперечить особливості людської ефективності — коханню. Варіант домінантного самця, який контролює й запліднює гарем, може бути підірваний випадковішим заплідненням і, безперечно, тим, що вид є статево заклопотаним, а відсування вбік усіх інших самців, приречених на цноту, тим менше можливе тому, що жінки, зі свого боку, відчуватимуть відповідну спокусу. Те, що підходить горилам і, можливо, підходило Homo erectus, вочевидь не підходить людям. Залишається, отже, тільки один вихід — стабільна пара, проте з двома можливими поправками: смерть і розлучення, після кожного з яких відбувається повторне одруження, чим максимально збільшується ймовірність використання всієї потенційної плодючості.
Перемога сім’ї не була випадковою. Вона також демонструє позитивні переваги. Сім’я найкраще відповідає вимогам людської ефективності, але щоб довести це в переконливий спосіб, виходячи за межі міркувань здорового глузду, потрібні недоречні тут аргументи. Сім’я — спосіб утримувати батьків на місці та примушувати їх виконувати роль, необхідну для дорослішання дітей, хоча природа й не подбала про те, аби розвинути вражаючий батьківський інстинкт, а радше сприяла примхам і легковажності чоловіків. Сім’я дозволяє також зосередити на вихованні та навчанні дітей максимум ресурсів прив’язаності, терпіння, часу, енергії, турбот. Урешті-решт, тісні афективні зв’язки між батьками й дітьми також відбиваються на почуттях дітей до батьків, тож, говорячи неоковирними економічними термінами, робити дітей — це завбачливе інвестування своєї старості.
Назагал цей варіант природний, оскільки розв’язує проблему біологічного виживання виду за допомогою його природних можливостей, не вимагаючи використання штучних удосконалень, передбачаючи наявність наступного етапу. З появою першого покоління людей за межами окремого виду та незважаючи на обставини цього, людські істоти змогли стихійно знайти розв’язання проблеми. Воно є найкращим із можливих, але дозволяє хіба що забезпечити виживання. Це «хіба що» означає, що виживання гарантоване не кожній етнічній групі, а досить широкій спільноті етнічних груп, щоб почали діяти компенсаційні механізми. Якщо виживання гарантоване видові, то це не значить і ніколи не значитиме того ж самого для жодної окремої людської популяції, бо їй загрожує цілком реальний ризик біологічного зникнення. З іншого боку, вид не має хижаків, що ставить його на вершину харчового ланцюга, і він усеїдний, а це свідчить, що його харчування не запрограмовано. З огляду на ці обставини людський приплід, хоч би яким мінімальним він був, дозволяє видові постійно зі століття в століття і з тисячоліття в тисячоліття зростати кількісно. Але економічні й морфологічні обмеження не дозволяють накопичити на одному й тому самому просторі густоту населення понад один житель на десять квадратних кілометрів. Вихід для того, щоб дотримуватися цього обмеження, не погіршуючи приплід, для не запрограмованого і здатного пристосуватись до майже будь-якого середовища виду полягає в розселенні та просторовій експансії подібно до поширення масних плям.
Природне й первісне розв’язання проблеми також еволюційне. Запитання можна сформулювати в такий спосіб: яким у цьому розв’язанні є остаточний здобуток, той, що робить його людським загальним, який не слід плутати з інваріантом, і які дії могли б вивести з нього стрибком або без стрибка? Здобутком є сама сім’я, що стала людським загальним завдяки своїй емоційно-психологічній і виховній оп-тимальності. Загальне не виключає варіацій у незначних межах, вага та соціальні й історичні наслідки яких можуть бути значними в локальному вимірі. Можливою варіацією є багатоженство, але воно надто дороге і цим обмежується його поширення. Поліандрія, або багатомужство, коли стерилізується значна частина жіночого населення, маловживане з демографічного погляду: якщо випадково якесь суспільство обрало б собі такий шлях, то його біологічне майбутнє було б приречене. У загальному плані будь-яке розв’язання, яким нав’язується безпліддя, не має майбутнього, оскільки безпліддя не є спадковим! Цей закон не виключає іншої варіації — добровільного чи вимушеного целібату, що призводить до остаточного чи тимчасового безпліддя частини кожного покоління. Ця варіація законна з погляду демографів за умови, що частка таких безплідних холостяків не порушує загальний баланс, який забезпечує зміну поколінь. Якщо така зміна не буде забезпечена, то розв’язання може бути тільки тимчасовим: адже рано чи пізно, різко або шляхом непомітної еволюції щось має статися.
Щодо решти чинників, то вони можуть зазнавати найрізноманітнішого розвитку. Сім’я не має долі, пов’язаної з долею клану та етнічної групи. Вона сумісна з різноманітними будовами, хоча сама по собі й не підкреслює жодної з них. Демографічна експансія виду, навіть за відсутності хижаків, не може тривати безкінечно. Колись вона має наштовхнутися на обмеженість придатного до життя суходолу. Навіть якщо брати до уваги вплив технічних інновацій, вид залишається відкритою системою, а природа — системою закритою, навіть коли б до неї можна було включити межі всесвіту в стані експансії: рано чи пізно перший зіткнеться з обмеженнями другої. Головний можливий варіант еволюції, той, що найбільш безпосередньо стосується загальної історії, є подвійним. З одного боку, можна асимптотично порівняти нинішню плодючість жінок з потенційною. Такої зростаючої апроксимації можна досягнути за допомогою скорочення інтервалів між послідовними народженнями та продовженням періоду плодючості, наближення статевої зрілості та/або віддалення менопаузи. З іншого боку, може зменшитися або різко спасти дитяча смертність. Ці можливості відкривають шлях до демографічних вибухів. Але для того, щоб вони сталися, потрібно спочатку зірвати економічні й морфологічні замки з хронологічної та/або структурної точки зору. Це обмеження має вирішальне значення, оскільки воно не дозволяє вважати демографічний зріст за
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нарис загальної історії», після закриття браузера.