Читати книгу - "Казка про недотепного Короля"

— Іншими словами, — монарх досадливо махнув рукою. — Брешете!

— Моя робота значно складніша. Та чи вам не знати, що історія має вкрай мало спільного з реальними подіями, — наполягав на своєму Чарівник. — Ваш тато був марнотратником, ненажерою та розпусником, але ми не знайдемо й слова про це в шкільних підручниках. Народ пам’ятає його, як хороброго воєначальника, що виграв вирішальну битву біля лісу, з якої він насправді втік, однак про це ми звісно нікому не розповімо.

— Ви добре проінформовані, — з неприхованою повагою зауважив Король.

— То частина моєї роботи. Я добре готуюся й ніколи не беруся за діло, якщо не впевнений в успіху.

Король задумливо затарабанив пальцями по столу.

— Мене трохи засмучує, — затурбувався він — Що все це від початку й до кінця буде неправдою!.

— Ваша Величносте, вам треба визначитися, що саме ви бажаєте, «поваги та любові» чи «правди», бо це не одне й те саме! — відповів Чарівник. — Правда в тому, що люди не люблять королів. Ви гадаєте, ви один такий малошанований монарх? У всіх монархів така проблема. Я не перший рік у цій справі. Ви можете звернути гори, побудувати нові міста й після всього цього люди й слова доброго про вас не скажуть.

Король замислився. Його брали сумніви.

— Я створю вам нову правду, — впевнено заявив Чарівник. — В якій ваше ім’я стане синонімом слів мудрість, процвітання, щастя та добробут.

— Усіх одночасно? — аж здригнутися від несподіванки, висмикнутий зі своїх думок Король.

— Я скажу навіть більше, — знайшовши слабке місце співрозмовника, продовжував Чарівник. — Воно стане антонімом слів дурень, недоумок, йолоп, ідіот, кретин, дундук і бовдур!

— А що, якщо в цю нову правду хтось не повірить? — цілком слушно припустив Король.

— Оголосимо його божевільним, бо тільки божевільний може не вірити в такого мудрого та благочестивого Короля! — заспокоїв монарха Чарівник. — Вже через тиждень я вирішуватиму, що правда, а що ні. Не переймайтеся, люди пустоголові й заздрісні. Вони вірять в розбиті дзеркала, пристріт і справедливість. Вони повірять у будь-що, в будь-яку ахінею, хоч у могутність дерев’яного боввана, але не в справжню правду. Навіщо вона їм?

— Звучить переконливо, — погодився Король.

— Я б хотів одразу поговорити про винагороду, — бажаючи якнайшвидше завершити бесіду, не гаючись, перейшов до мети свого візиту чародій.

— Проси, що забажаєш.

— Віддайте мені ваших звірів альбіносів, — запропонував Чарівник.

Зажурився Король, шкода віддавати білих звірів, але ж справа варта того.

— Добре, — з неохотою погодився Король. — Якщо виконаєш обіцяне, отримаєш альбіносів.

— Правильне рішення. Ви не пошкодуєте, — запевнив чародій. — Приємно мати справу з розумною людиною!

Аудієнція закінчилася. Чарівник відкланявся монарху й покинув залу. За дверима він зіштовхнувся з Пройдисвітським.

— Що ви тут робите? — розсердився Чарівник.

— Я? — захоплений зненацька неочікуваним запитанням знітився Головний Радник. — Я тут працюю!

— Чув, пане Радник, що саме ви керуєте цим королівством!

— Якби ж то, — манірно заперечив Головний Радник.

— Ваше підступне бажання здаватися менш вагомим, ніж ви є насправді, мені імпонує.

Пройдисвітський театрально притиснувши долоні до грудей, з удаваною вдячністю хитнув головою.

— Впевнений, ми порозуміємося. В нас багато спільного! — запевнив Чарівник, а про себе подумав мимохідь: «Чого не зробиш заради великої мети?» й втомлено потер собі лоба. — Мені необхідна буде ваша допомога, бо з цим бовдуром (чародій кивнув головою в бік дверей, за якими лишився Король) горшка не зліпиш. Ви ймовірно тут все знаєте.

— Уважно вас слухаю.

— Мені потрібні таргани.

— Таргани? — здивовано перепитав Радник.

— Так, таргани, — не моргнувши й оком, підтвердив Чарівник. — Де вони тут у вас?

— У підземеллі, — розгублено відповів Радник — Ми там тримаємо картоплю й в’язнів.

— Ви мене проведете?

У підземеллі було темно й сиро. Головний Радник йшов попереду, освітлюючи шлях смолоскипом. Кожен крок відбивався у вузьких коридорах гучним відлунням. Тьмяне, тремтяче світло смолоскипа нарешті вихопило зі затхлої темряви черепи та кістки.

— Це тут, — повідомив Пройдисвітський.

Вони зупинилися. Чародій витягнув з кишені чарівну паличку й доторкнувшись нею до кісток, промовив закляття: «Крамолус перлюстратус!». Наступної миті звідусіль, шурхочучи крильцями, вусиками й ніжками, полізли руді, жирні, величезні таргани. Всі вони повзли до невеличкого отвору в стелі. Потім через отвір трохи вперед і вгору, потім правіше й знову вгору, там уперед, ліворуч і так до тріщини за вентиляційною шахтою, а потім вже на вулицю. Розповзлися таргани по всьому королівству, позаповзали в кожну щілину й цілісінький день уважно слухали кожне сказане і невисловлене слово, а ввечері повернулися до Чарівника та про все почуте йому доповіли.

Наступного ранку прийшов Чарівник до Головного Радника та говорить: «Надто багато в вашому королівстві зайвих слів, але це можна виправити. Де у вас тут болото?».

Привів Головний Радник Чарівника до болота. Страшне, згубне місце, багато люду пропало назавжди в його в’язкому, бездонному багновищі.

— Далі не пройдемо, — каже Радник, — там сама трясовина.

Витягнув Чародій з кишені чарівну паличку й доторкнувшись нею до гниловоддя, промовив закляття: «Коригура цензурус!». Завирувало болото, забулькало й звідусіль, кумкаючи полізли слизькі, витрішкуваті жаби. Видерлися жаби на