Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Останній пророк 📚 - Українською

Читати книгу - "Останній пророк"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Останній пророк" автора Леонід Мосендз. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 203
Перейти на сторінку:

Ще всього дванадцять років минуло з дня смерти Леоніда Мосендза, та й помер він у вільній Швайцарії ще за нашої ґенерації, а вже при встановлюванні його біографії виникають непоборні інколи труднощі. Опубліковані досі матеріяли до Мосендзового життєпису такі часом суперечливі своїми даними й фактами, що приймати їх треба з великою дозою обережности. Тому й тут буде зроблена спроба побудувати біографію Мосендза виключно на підставі даних, устійнених в його листуванні і в творах або підтверджених ним же самим інформацій його знайомих чи сучасників.

Народився Леонід Мосендз 20 вересня 1897 року в Могилеві-Подільському в родині місцевого службовця Марка Мосендза. Матір'ю його була Марія з Лясковців — донька лісничого в Костополі на Волині.

Батьківський дім, його атмосферу і дитячі роки, проведені в ньому, вивів сам Мосендз у своїй поза всяким сумнівом автобіографічній повісті «Засів» (видана 1936 р. в Чернівцях і нагороджена премією Українського Католицького Союзу у Львові). Герой повісти — хлопчик Ніно, батько якого — «повірений» у справах багатого польського дідича Павло Людкевич, родом із колишньої дрібної української шляхти, спочатку спольонізованої і потім зрусифікованої. Панівною в домі Людкевичів — російська мова, українську знають, але вживають тільки у стосунках із простими людьми. Український, підсвідомий тільки, патріотизм пробуджується в малого хлопця під впливом українського оточення, селянських розповідей про Україну, про українських козаків та гайдамаків. Уже тоді, в юнацькі роки, Мосендз читав Шевченкового «Кобзаря», про що свідчать згадки у його творах і про що він оповідав своїм друзям.

Атмосфера дідового, по матерній лінії, дому виведена в поемі «Волинський рік» (видана 1948 року у Мюнхені), що її Леонід Мосендз присвятив доньці Марійці як спомин про «безбережне море» її роду. Герої цього твору Марко й Валя (Валентина — імення Мосендзової сестри), відвідуючи свого діда й бабуню в Підзбужжі на Волині, слухають леґенди про предків-литвинів, що під Ґрюнвальдом громили тевтонів і потім жили то на Поліссі, то на Волині, ознайомлюються з розповідями діда Осипа про бабуню з-над Мазурських озер, що втратила в польському повстанні брата Яна й, одружившися, знайшла нову вітчизну у волинському Підзбужжі. Тут же із бабуниних «історій віджеврілих давнин, укритих попелом любови й крови», із її «леґенд забутих», із «ритмічної заворожености баляд» малий Марко — Леонід Мосендз — одержує перший


ковток питва із джерела кастальської принади, прийнявши першу правду з тим ковтком, що слово є усього початком.

Вірогідність життєписних даних, приведених особливо ж в останньому творі, підтвердив згодом і сам Мосендз у своїх листах до Ганни й Арсена Шумовських, інформуючи їх про генезу «Волинського року»: «писав із споминів про свого діда, про Костопільщину, про бабу, про перекази… Все докупи для доньки, яка вже з того всього нічого не зазнає» (лист від 21 квітня 1948 р.). Ближчі дані про свого діда й бабу подав Мосендз у листі від 10 липня 1948 р., пишучи: «Мій псевдонім — це прізвище мого діда — лісничого в Костополі — Осип Лясковець. Його перші дві жінки — це були, здається, сестри Боруцькі. Знаєте таких попів з Волині? Третьою була моя баба — полька Селюжицька-Корзонь, значно молодша від нього, що в нього закохалася (натяк на це — у „Волинському році“). Мати цього Лясковця була ще грекокатоличка, що десь у 30-х роках минулого століття мусіла „повернутися“ (це також у „Волинському році“)».

Було в Леоніда Мосендза двоє братів і одна сестра — Валентина. Молодший брат помер від менінґіту, мавши шість з половиною років, — був дуже здібною дитиною: сам навчився читати, рахувати й писати, і Леонід, якому тоді було вісім років, «перший раз зрозумів», як писав потім у листі до Шумовських (від 11 травня 1948 р.), — «що таке смерть». Другий брат, мабуть, старший за Леоніда, пам'яті якого Мосендз присвятив новелю «Брат» у збірці «Людина покірна», помер у нього ж на руках, як вояк армії УНР, в 1920 році, як про це згадував Леонід потім у листі до Арсена Шумовського від 7–8 лютого 1948 р. Сестра Валентина одружилася з комуністом, що було великою трагедією для Леоніда, була заслана в Казахстан і в 1947 році жила уже з другим чоловіком, інженером за фахом, на Кубані.

Батько Леоніда помер дуже рано, мабуть, ще в першій половині першого десятиріччя 20-го ст. В листуванні Мосендза 1945–1948 рр. згадок про нього немає. Мати й бабуня його, що була натхненницею його в Підзбужжі, померли в січні 1920 року в містечку Гнівані над Бугом на Поділлі, де Леонід Мосендз в 1918–1920 рр. вчителював. Смерть матері пережив Мосендз дуже тяжко. «Відтоді я тільки раз плакав», — писав потім у листі від 27 липня 1947 р., згадуючи, що на похоронах була й пані Ганна, дружина Арсена Шумовського, яка разом з ним вчителювала в той час у Гнівані. У своїх (рукописних ще) спогадах про Леоніда Мосендза в ті роки Ганна Шумовська пише, що жив тоді Мосендз у Гнівані в окремому будиночку при школі разом із матір'ю, бабою і сестрою. В хаті їх світилася лямпадка перед православним образом Матері Божої, а поруч на шафці стояла Її ж католицька статуетка. Баба Мосендзова була католичкою, а мати і решта родини — православні. У 1919 р. померла мати Мосендза на удар серця, а трохи згодом баба його на тиф. Леонід, палкий і поривчастий хлопець, дуже розпачав, але мужньо переносив горе. Хворів на тиф під час свого перебування у Гнівані теж і сам Леонід.

Справи свого походження і свого родоводу торкався Леонід Мосендз декілька разів у листах до своїх

1 ... 3 4 5 ... 203
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Останній пророк», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Останній пророк"